​​Пишу поділитися одночасно й радістю, й смутком. В суботу ми нарешті купили машину! Мій шлях до водійського посвідчення був довгим: я брала практичні уроки рік, накатала біля 80 годин з інструктором й сдала практичний іспит з другого разу. Тут ще накладається спицифіка нідерланської водійської системи: практичний іспит вважається одним з найскладніших у світі. Екзаменатори, в першу чергу, дивляться на твою безпечність на дорозі: куди і як ти дивишся, як приймаєш рішення, чи можеш підлаштуватися під ситуацію на дорозі. Тому навіть часто люди, які мають великий стаж вождіння, тут не сдають з першого разу: бо екзаменатори вважають, що вони недостатньо оглядаються по сторонам, чи ще щось подібне.

В суботу я привезла машину додому, й тепер активно борюся зі своїм страхом кудись їхати на ній далі. Найбільше лякають парковки та усвідомлення, що я буду заважати іншим людям, бо буду тупити. З неділі не можу зусередитись ні на чому, сильно переживаю, не можу заспокоїтись. Треба якскоріше робити цей крок: сідати за кермо, та бороти свій страх. Машина для мене - мрія останніх років 5, й нарешті вона здійснилась, тож треба зі страхами якось розбиратись.
Зате, як розберусь, буде прям повноцінна історія успіху: як довго я до цього йшла, й який цей шлях був важкий.

Поки сиджу й боюся, багато думаю про тваринок в схожій ситуації й намагаюсь себе підтримати, як підтримувала би тварину. Як мінімум, намагаюсь не тиснути на себе аж занадто, не сварити, та не ненавидіти за «слабкість». Виходить через раз, чесно скажу 😅 але якось я з цим справлюсь. Завжди ж якось справляюсь.