Чи бувають у тварин розлади аутистичного спектра?
Відповідь на це питання не може бути простою. Тема розладів аутистичного спектра не вивчена до кінця й у людей, що вже казати про тварин.
Взагалі, що таке РАС?
Нейровідмінність, що характеризується труднощами соціальної поведінки, комунікації, наявністю повторюваної поведінки та обмежених інтересів, сенсорною чутливістю та важливістю в дотриманні рутини. Дослідники та лікарі з кожним роком відкривають все нові й нові особливості людей з РАС, але велика складність вивчення цього стану полягає у тому, що буває дуже важко відділити причини й наслідки. Для прикладу, люди з РАС часто демонструють ознаки тривожних станів та депресій, але чи викликані вони особливостями роботи їх нервової системи, чи тим, що вони вимушені жити у суспільстві, яке їх не приймає?
А ще РАС не дарма розшифровується як розлади аутистичного СПЕКТРА: деякі люди з РАС не можуть навіть розмовляти, в той час, як інші здатні повноцінно адаптуватися до соціуму й непогано приховувати свої особливості, навіть від самих себе.
Діагностика РАС у людей це складний й довгий процес, який вимагає комплексного підходу й часто займає не один рік. Думаю, зрозуміло, чому вивчення РАС у тварин викликає стільки складнощів: не можливість поговорити з твариною та отримати знання про субʼєктивні враження, часте перетинання симптомів з іншими ментальними та фізичними станами сильно ускладнюють цей процес. Тому, коли ми кажемо про тварин, технічно ми можемо казати тільки про аутистично-подібну поведінку, але не про РАС.
Давайте тепер конкретніше. Спочатку про собак. Першу статтю про аутистично-подібну поведінку у собак опублікували у 1966 році (Fox), після чого така поведінка отримала назву Дисфункціональна Поведінка Собак (ДПС). Пізніше (Topal et al, 2019), взагалі запропонували використовувати собак як модельний обʼєкт для вивчення РАС, через їхню схожість з людьми у певних соціальних відгуках та реакціях. Нещодавнє дослідження такого явища, як погоня за власним хвостом у бультерʼєрів (Moon-Fanelli, 2011) виявило цікаву закономірність: бультерʼєри, які бігали за своїм хвостом малі тенденцію впадати в стан трансу, проявляти гіперфіксації, та уникати комунікації як з людьми, так і з іншими собаками. Чи не може це все бути обумовлено однією природою, а біготня за хвостом підозріло нагадувати стиміннг - типову ознаку людини з РАС?
Які симптоми вважаються проявами ДПС:
- зниження зацікавленості у спілкуванні як з людьми, так і з іншими собаками;
- компульсивна поведінка: переслідування хвоста, кружляння, одержиме копання;
- зниження вираженості мови тіла, не завжди коректне користування нею;
- невідповідна реакція на стимули: собака може бурхливо відреагувати на легкий доторк та бути гіперчутливим до звуків;
- уникнення нових ситуацій, бурхлива реакція на зміну рутини;
- зниження фізичної активності та не зацікавленість у “типових” собачих іграх.
Що стосується котів, тут все ще складніше. Бо, по-перше, людство (по якійсь невідомій мені причині) не дуже зацікавлено у вивчені поведінки котів, й досліджень про них загалом набагато менше ніж про собак. А по-друге - коти самі по собі трішки більше “аутистичні” тварини, ніж собаки. Вони не настільки соціальні, як люди та собаки, мова тіла в них не настільки виражена. Коти зазвичай, важче сприймають зміни у навколишньому середовищі та ритуалах, ніж люди й собаки. Тож чи можемо ми повноцінно говорити про РАС у виду тварин, чия “норма” докорінно відрізняється від людської? Мені здається, людство, з притаманним йому спешисизмом, дати відповідь на це питання поки що не готове.
Я не знайшла досліджень про аутистично-подібну поведінку в кішок, в той час пацюків та мишей, як модельні обʼєкти, вивчають активно. Але, знову ж таки! Пацюки та миші - соціальні види.
Відповідь на це питання не може бути простою. Тема розладів аутистичного спектра не вивчена до кінця й у людей, що вже казати про тварин.
Взагалі, що таке РАС?
Нейровідмінність, що характеризується труднощами соціальної поведінки, комунікації, наявністю повторюваної поведінки та обмежених інтересів, сенсорною чутливістю та важливістю в дотриманні рутини. Дослідники та лікарі з кожним роком відкривають все нові й нові особливості людей з РАС, але велика складність вивчення цього стану полягає у тому, що буває дуже важко відділити причини й наслідки. Для прикладу, люди з РАС часто демонструють ознаки тривожних станів та депресій, але чи викликані вони особливостями роботи їх нервової системи, чи тим, що вони вимушені жити у суспільстві, яке їх не приймає?
А ще РАС не дарма розшифровується як розлади аутистичного СПЕКТРА: деякі люди з РАС не можуть навіть розмовляти, в той час, як інші здатні повноцінно адаптуватися до соціуму й непогано приховувати свої особливості, навіть від самих себе.
Діагностика РАС у людей це складний й довгий процес, який вимагає комплексного підходу й часто займає не один рік. Думаю, зрозуміло, чому вивчення РАС у тварин викликає стільки складнощів: не можливість поговорити з твариною та отримати знання про субʼєктивні враження, часте перетинання симптомів з іншими ментальними та фізичними станами сильно ускладнюють цей процес. Тому, коли ми кажемо про тварин, технічно ми можемо казати тільки про аутистично-подібну поведінку, але не про РАС.
Давайте тепер конкретніше. Спочатку про собак. Першу статтю про аутистично-подібну поведінку у собак опублікували у 1966 році (Fox), після чого така поведінка отримала назву Дисфункціональна Поведінка Собак (ДПС). Пізніше (Topal et al, 2019), взагалі запропонували використовувати собак як модельний обʼєкт для вивчення РАС, через їхню схожість з людьми у певних соціальних відгуках та реакціях. Нещодавнє дослідження такого явища, як погоня за власним хвостом у бультерʼєрів (Moon-Fanelli, 2011) виявило цікаву закономірність: бультерʼєри, які бігали за своїм хвостом малі тенденцію впадати в стан трансу, проявляти гіперфіксації, та уникати комунікації як з людьми, так і з іншими собаками. Чи не може це все бути обумовлено однією природою, а біготня за хвостом підозріло нагадувати стиміннг - типову ознаку людини з РАС?
Які симптоми вважаються проявами ДПС:
- зниження зацікавленості у спілкуванні як з людьми, так і з іншими собаками;
- компульсивна поведінка: переслідування хвоста, кружляння, одержиме копання;
- зниження вираженості мови тіла, не завжди коректне користування нею;
- невідповідна реакція на стимули: собака може бурхливо відреагувати на легкий доторк та бути гіперчутливим до звуків;
- уникнення нових ситуацій, бурхлива реакція на зміну рутини;
- зниження фізичної активності та не зацікавленість у “типових” собачих іграх.
Що стосується котів, тут все ще складніше. Бо, по-перше, людство (по якійсь невідомій мені причині) не дуже зацікавлено у вивчені поведінки котів, й досліджень про них загалом набагато менше ніж про собак. А по-друге - коти самі по собі трішки більше “аутистичні” тварини, ніж собаки. Вони не настільки соціальні, як люди та собаки, мова тіла в них не настільки виражена. Коти зазвичай, важче сприймають зміни у навколишньому середовищі та ритуалах, ніж люди й собаки. Тож чи можемо ми повноцінно говорити про РАС у виду тварин, чия “норма” докорінно відрізняється від людської? Мені здається, людство, з притаманним йому спешисизмом, дати відповідь на це питання поки що не готове.
Я не знайшла досліджень про аутистично-подібну поведінку в кішок, в той час пацюків та мишей, як модельні обʼєкти, вивчають активно. Але, знову ж таки! Пацюки та миші - соціальні види.