Інтерв'ю Потапа Дудю — безумовно, не те, що варте розбору на цитати та детального перегляду, чого, без сумніву, хотілося б самому Потапу. Проте деякі моменти я все ж переглянув і вкотре підтвердив для себе думку: всі ці зірки, публічні люди, яких в Україні змішали з гівном, самі в цьому винні. І не тому, що в той чи інший час вони тут не знаходилися, а виключно через своє бажання усидіти однією жопою на двох стільцях, замість того щоб вчасно щиро визнати певні речі, які, зрештою, не є чимось трагічним.
Адже ти — публічна людина, музикант, а не політик чи державний діяч. Від тебе не вимагають ухвалення стратегічних рішень, від тебе очікують лише чесності, послідовності та підтримки. А розповіді про дистанційний вступ у ТРО, історії про те, як йому телефонували з Офісу Президента й казали «співай і займайся підтримкою за кордоном» — до чого це? Що це, як не спроба догодити і тим, і іншим, щоб не втратити ані популярність, ані гроші? Але в результаті залишаєшся без поваги, без репутації. Хоча про дзвінок з ОП схильний вірити) У Потапа з владою все добре налагоджено))
І знаєте, подібне повторюється з багатьма українськими публічними особами, які замість того, щоб зайняти чітку позицію ще на початку повномасштабної війни, маневрували, мовчали, а потім виходили й несли таку чухню, що краще б ще п’ять років не з’являлися.
так шо давай потапчику, знімай штани вже перед іспанцями, чи де ти там будуєш нову кар'єру)))))
як це бачу я