Нейтралітет – не вихід. Чому фінляндизація не варіант для України. Головне з колонки Мінни Аландер:
У міру того, як зростають очікування щодо перспективи нових мирних переговорів у 2025 році з метою припинення війни росії проти України, ідея можливої фінляндизації України знову виринула на поверхню. Фінські посадовці поспішили відкинути такі пропозиції, попередивши, що нав'язування Україні нейтралітету "не призведе до мирного вирішення кризи з росією".
Незважаючи на те, що більшу частину останніх двадцяти років після Помаранчевої революції 2004 року Україна присвятила євроатлантичній інтеграції, її все ще часто неправильно зображують як країну, що займає геополітичну буферну зону між Сходом і Заходом. Це добре знайоме фінам, чия країна була приречена на подібну геополітичну невизначеність під час холодної війни.
Фінляндія успішно захистила свій суверенітет під час Другої світової війни і не була змушена стати радянською республікою. Однак у 1948 році був підписаний Договір про дружбу між Фінляндією та СРСР, який заклав основу для того, що з того часу стало відомо як фінляндизація.
Понад чотири десятиліття фінляндизація слугувала стратегією виживання фінської незалежності. На практиці це означало добровільне врахування інтересів СРСР. Такий підхід дозволив фінам уникнути досвіду Угорщини 1956 року та Чехословаччини 1968 року, але ціна була значною. Фінляндизація вийшла далеко за межі простого нейтралітету і негативно впливала на Фінляндію протягом майже півстоліття.
Повоєнний договір передбачав, що оборонна політика Фінляндії має бути зосереджена виключно на захисті країни від можливого нападу із заходу, незважаючи на те, що повторне радянське вторгнення зі сходу було набагато більш імовірним.
Фінляндія також була де-факто зобов'язана шукати згоди Москви перед тим, як розпочинати будь-які зусилля з розширення політичної чи економічної співпраці із Заходом. Це не дозволило Гельсінкі брати участь у початкових етапах європейської інтеграції. Замість цього Фінляндія була обмежена членством в Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Кремль вважав це достатньо аполітичним, оскільки це не порушувало так звану "східну торгівлю" з СРСР.
На внутрішньому рівні фінляндизація означала низку обмежень і компромісів щодо основних демократичних стандартів. У фінських ЗМІ та інформаційному просторі було запроваджено самоцензуру, щоб уникнути будь-якої відкритої критики СРСР. Фіни також змирилися з тим, що понад два десятиліття не змінювалося керівництво країни, оскільки президент Фінляндії Урхо Кекконен вважався незамінною фігурою для продовження добрих відносин з Москвою. У світлі цих реалій легко зрозуміти, чому термін "фінляндизація" сприймається багатьма фінами як принизливий, як нагадування про епоху, яку вони згадують з гіркотою.
Сусідня Швеція залишалася нейтральною частково через "фінське питання", оскільки Стокгольм був занепокоєний тим, що вступ до НАТО залишить їхніх фінських сусідів під загрозою як самотню буферну державу. Це потенційно могло створити умови для Радянського Союзу зробити ще одну спробу окупувати Фінляндію.
До кінця епохи холодної війни політика нейтралітету Швеції і самообмеження Норвегії щодо присутності військ НАТО або ядерної зброї на своїй території були безпосередньо пов'язані з долею Фінляндії. Цей нордичний акт балансування створив середовище, в якому СРСР був зацікавлений підтримувати статус-кво, а не ризикувати ескалацією регіональної напруженості, якщо він посилить тиск на Фінляндію. Цей дуже специфічний набір обставин не стосується України. Натомість, вимушений нейтралітет зробить Україну дуже вразливою до подальшої російської агресії.
Той, хто справді зацікавлений у пошуку правильної формули для України, повинен вийти за межі періоду холодної війни і зосередитися на досвіді Фінляндії після 1991 року.
Фінляндія приєдналася до Європейського Союзу та НАТО і міцно закріпилася в основних інституціях євроатлантичної спільноти. Це саме та фінська модель, яка могла б спрацювати для післявоєнної України.
У міру того, як зростають очікування щодо перспективи нових мирних переговорів у 2025 році з метою припинення війни росії проти України, ідея можливої фінляндизації України знову виринула на поверхню. Фінські посадовці поспішили відкинути такі пропозиції, попередивши, що нав'язування Україні нейтралітету "не призведе до мирного вирішення кризи з росією".
Незважаючи на те, що більшу частину останніх двадцяти років після Помаранчевої революції 2004 року Україна присвятила євроатлантичній інтеграції, її все ще часто неправильно зображують як країну, що займає геополітичну буферну зону між Сходом і Заходом. Це добре знайоме фінам, чия країна була приречена на подібну геополітичну невизначеність під час холодної війни.
Фінляндія успішно захистила свій суверенітет під час Другої світової війни і не була змушена стати радянською республікою. Однак у 1948 році був підписаний Договір про дружбу між Фінляндією та СРСР, який заклав основу для того, що з того часу стало відомо як фінляндизація.
Понад чотири десятиліття фінляндизація слугувала стратегією виживання фінської незалежності. На практиці це означало добровільне врахування інтересів СРСР. Такий підхід дозволив фінам уникнути досвіду Угорщини 1956 року та Чехословаччини 1968 року, але ціна була значною. Фінляндизація вийшла далеко за межі простого нейтралітету і негативно впливала на Фінляндію протягом майже півстоліття.
Повоєнний договір передбачав, що оборонна політика Фінляндії має бути зосереджена виключно на захисті країни від можливого нападу із заходу, незважаючи на те, що повторне радянське вторгнення зі сходу було набагато більш імовірним.
Фінляндія також була де-факто зобов'язана шукати згоди Москви перед тим, як розпочинати будь-які зусилля з розширення політичної чи економічної співпраці із Заходом. Це не дозволило Гельсінкі брати участь у початкових етапах європейської інтеграції. Замість цього Фінляндія була обмежена членством в Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Кремль вважав це достатньо аполітичним, оскільки це не порушувало так звану "східну торгівлю" з СРСР.
На внутрішньому рівні фінляндизація означала низку обмежень і компромісів щодо основних демократичних стандартів. У фінських ЗМІ та інформаційному просторі було запроваджено самоцензуру, щоб уникнути будь-якої відкритої критики СРСР. Фіни також змирилися з тим, що понад два десятиліття не змінювалося керівництво країни, оскільки президент Фінляндії Урхо Кекконен вважався незамінною фігурою для продовження добрих відносин з Москвою. У світлі цих реалій легко зрозуміти, чому термін "фінляндизація" сприймається багатьма фінами як принизливий, як нагадування про епоху, яку вони згадують з гіркотою.
Сусідня Швеція залишалася нейтральною частково через "фінське питання", оскільки Стокгольм був занепокоєний тим, що вступ до НАТО залишить їхніх фінських сусідів під загрозою як самотню буферну державу. Це потенційно могло створити умови для Радянського Союзу зробити ще одну спробу окупувати Фінляндію.
До кінця епохи холодної війни політика нейтралітету Швеції і самообмеження Норвегії щодо присутності військ НАТО або ядерної зброї на своїй території були безпосередньо пов'язані з долею Фінляндії. Цей нордичний акт балансування створив середовище, в якому СРСР був зацікавлений підтримувати статус-кво, а не ризикувати ескалацією регіональної напруженості, якщо він посилить тиск на Фінляндію. Цей дуже специфічний набір обставин не стосується України. Натомість, вимушений нейтралітет зробить Україну дуже вразливою до подальшої російської агресії.
Той, хто справді зацікавлений у пошуку правильної формули для України, повинен вийти за межі періоду холодної війни і зосередитися на досвіді Фінляндії після 1991 року.
Фінляндія приєдналася до Європейського Союзу та НАТО і міцно закріпилася в основних інституціях євроатлантичної спільноти. Це саме та фінська модель, яка могла б спрацювати для післявоєнної України.