Що трохи глибше? (2/2)Проблеми з житлом не стільки в ріелторах, а в тому, що в нас не врегульовані адекватно базові речі щодо як функціонує сектор оренди: як встановлюється орендна плата та які умови її перегляду? як влаштований захист від виселень та взагалі захист прав? строки договорів та умови їх перегляду, діти/домашні улюбленці, захист від дискримінації тощо тощо. Це так тому, що в парі ‘житло це насамперед дах над головою чи інвестиційний актив?’ в нас максимальний перекос на друге, що в умовах війни, переміщення, втрати дому, роботи, доходів і заощаджень є вироком тим, кому воно потрібне як дах над головою. Але як тільки ви спробуєте порушити ці питання, то ризикуєте почути ‘комуніст’, ‘совок’, ‘хочеш порушувати права’, бо це зачіпає глибші ціннісні речі типу ‘що насправді означає право приватної власності?’ або навіть ‘що є справедливим?’.
Наприклад в Україні так і не вирішили, що є менш ‘справедливим’: обмежити право власників максимізувати прибутки під час війни і за бажання взагалі залишати помешкання порожніми чи залишити людей жити в спортзалах, напівзруйнованому житлі чи взагалі на вулиці або окупацїі? Або наприклад чи є несправедливим накладати на власників квартирну повинність відповідно до закону про правовий режим воєнного стану – особливо якщо наприклад їх помешкання стоять порожніми, а самі вони при цьому живуть безкоштовно в інших європейських країнах?
Під час обох світових воєн в європейських країнах першими рішеннями у сфері житла були замороження орендної плати на довоєнному рівні та впровадження мораторію на виселення. Оскільки такі рішення неминуче зачіпатимуть чиїсь інтереси, то відповідальні за політику в нас як завгодно стараються цього уникати, а натомість шукають в громадах якесь майно під ремонти за гроші донорів й обіцяють якусь перспективу власності, на яку незрозуміло як і чому можуть дати грошей іноземні партнери.
Якщо в інших європейських країнах будують для своїх громадян соціальне орендне житло, то як пояснити, чому для українців вони мають оплатити житло у власність? Якщо в інших європейських країнах докладають зусиль, аби швидко знайти порожнє майно і заселити туди українців, то чому українці не роблять цього в себе? Якщо вони розмістили українців у себе безкоштовно або за доступну для них плату, то чому вони мають ще й давати субсидії нашим орендодавцям, аби ті проявили трохи людяності до своїх співгромадян-біженців?
Ми не зможемо швидко і масштабно розширити пропозицію житла окрім як використаємо все те, що вже наявне. Ми втратили два з половиною роки, усі можливі заощадження переселенців і будь-які натяки до масової солідарності щодо розміщення людей. Пряником була перспектива заробити побільше грошей за цей час без будь-якого регулювання. Якщо орендодавці не вміють в ‘бізнес’ і не спромоглись за 30 місяців знайти собі орендарів, то виходить може їм треба допомогти з цим. Можна наприклад поставити їм умову, що якщо вони не розмістили в себе когось, то буде накладена квартирна повинність за якою вони отримають компенсацію військовими облігаціями, а їх майно буде застраховано. Батогом будуть сотні тисяч сквотерів, які так чи інакше рано чи пізно таки спробують опинитися в цих помешканнях.
В Україні все більше і більше людей стають і залишатимуться орендарями житла. Чим швидше прийде усвідомлення, що багато з них ними й залишаться, а тому не варто ставити себе на місце свого орендодавця, тим більше в нас шансів на адвокацію доступної безпечної оренди житла. Чим більше людей орендує житло, тим гострішою стає потреба регулювання: не можуть мільйони людей жити фактично поза правовим полем і покладатись на чиюсь порядність чи людяність. Як його впровадити? Наприклад для початку спробувати вивчити європейський досвід – на щастя
за нас його вже проаналізували, а не покладатись на анекдотичні історії ‘а от там зробили так і сталось так’ і 'такий ринок нічого не поробиш'.
