Щоденник капелана
03.11.2024
"!!!"
Провідав хлопців на передку. Повертаючись до дому з місця дислокації мого дивізіону, мій командир написав мені повідомлення:
"Як вам в загалом поїздка до нас, з вашого погляду на що треба звернути увагу в першу чергу?".
Я подякував за запитання і у зв'язку з тим, що я був за релем, попросили свого командира дати мені час це обміркувати і протягом 1-2 днів я йому відпишу.
Розмірковуючи два дні, після богослужіння пізно ввечері, я поділився з командиром наступними роздумами:
Максим Павлович, бажаю здоров'я!
Дякую вам за хороше запитання.
В минулий раз, коли я був і спілкувався більш зі старшими військовими по віку, відчувалась втома і виснаженість хлопців. В цей раз я спілкувався в більшості з молодими, так вийшло. В цілому атмосфера добра, хлопці мають силу та ентузіазм до праці. Але по відчуттям втрачають сенс перебування у війську, довго все це тягнеться, нема кінця і краю, відчувається певна втома, але не занепад.
Якщо звертати увагу на одну річ, то це:
Людяне ставлення до бійців зі сторони командирів батарей давало би хлопцям мотивації, сенсу продовжувати служити далі і не втікати в СЗЧ. Бо в основному по статистиці - до цього бійців спонукають напряги і погане ставлення зі сторони командирів/керівництва. Мені дуже сподобався колектив, хлопці-роботяги. Приємно я здивований, як кухня добре годує і турбується, це надихає.
Що можна покращити, на мою думку:
- Робота з командирами батарей
- Проста подяка хлопцям за їх службу і за внесок великої лепти в спільну перемогу
- Всебічне підбадьорення бійців в усній формі, перед особовим складом, тощо
- Елементарна зацікавленість командира станом бійців, піклування про них, людяне ставлення. "Як я хочу щоб до мене ставились, так і я ставлюсь до інших" - це базові біблійні цінності
- Якась подяка через грамоту (іншу військову атрибутику, коін бригади, нагороду, тощо.
- Не цуратися того, щоб командирам та їх замам просити вибачення, коли були не праві, або визнавати свої помилки.
- Покриття особистої потреби (взяти до уваги стан бійця/якогось його сімейного положення, тощо)
- Своєчасна відпустка
- Своєчасні виплати зарплатні/премій/бойових, тощо
- Активне реагування у покриття якихось людських потреб (ліки, форма, амуніція)
- Можлива опіка про сім'ї (тут в мене купа є ідей)
- Шанобливе ставлення про загиблих і пошана до родини загиблого
- Дбайливе ставлення про поранених. Приємно здивований, як медики та інші служби це швидко повирішувати.
Максим Павлович, я впевнений, що ви ще купу речей можете зі свого досвіду додати до цього списку.
P.S. Те, що я спостерігаю, що нас радянський союз поплавив сильно. Із-за викривлених цінностей і моралі, люди стали ресурсом, і цінність самої людини у будь якій системі втратилась. Тому хочеться будувати сучасне військо, де людей цінують і про них опікуються. Я розумію що це має бути тривалий процес створення нової культури, щоб нам з вам надавати все більше людське обличчя нашій бригаді, нашому дивізіону.
Більшість державних установ (військо, поліція, держапарат, госпідприємства, тощо) може не надавати приоритета людині. Вони зосереджені на своїй місії, якою б вона не була і людські турботи стають вторинними. І в таких установах людьми нехтують і зневажають зазвичай. На мою думку сучасній армії в середині потрібно братерство (справжнє), побратимство це будується на нових цінностях і моралі.
Наразі ми маємо нове покоління молодих людей, яких воротить від совка і несправжності, лицемірство тригерить дуже сильно, і хочеться побудувати нову українську державу з правильними моральними цінностями, духовністю, повагою до людини і її гідності. Принаймі все в наших руках побудувати ще кращу культуру людяності в нашому 67 дивізіоні ми спроможні. Коли буде повага керівників до своїх хлопців в батареях, тоді буде поважне ставлення бійців до офіцерського складу і тоді це створить міцний кулак, яким ми ще потужніше зможемо долати спільного ворога.
Через пів години я отримав відповідь від свого командира:
Ви наче читаєте мої думки, чекаю з нетерпінням коли вас призначать, ми спрацюємось 100%!!!
