канал Куманської

Запит робила такий:
Чому мною так сильно керує бажання подобатись людям і як мені отримати свободу від цього?

Я це роблю, бо знаю, що кожен з нас заслуговує на життя, наповнене спокоєм і справедливістю.
Я роблю це, бо вірю в потенціал кожної людини. Коли ми захищаємо себе, ми відкриваємо в собі неймовірну силу для змін і розвитку.
Я це роблю, бо тільки через любов і турботу до себе ми можемо змінити життя на краще.
Я роблю це, бо я все життя потребувала такої інформації і знаю, як ці знання покращили моє все.

До речі, да. Якби інсайти працювали, у нас після кожного збереженого мудрого постика в інста відбувалися б невʼїбенні трансформації життя. Але цього не відбувається.

Бо читати інформацію, знати інформацію і проживати знання – це дууууже різні речі 😏

Нещодавно дивилася інтерв'ю одного коуча і він сказав – "моя головна метрика - це кількість інсайтів, які я генерую клієнтам"

я тихенько хіхікнула.

Є у мене одна традиція в роботі - це запитувати клієнтів наприкінці сесії, що вони забирають з собою. Яку думку/висновок/дію. (зазвичай я це фіксую в зошиті клієнта)

Так от, я 2 місяці системно спостерігала кожної наступної сесії, що відбулося з тим інсайтом. І ви не повірите, але в більшості випадків - нічого. 🤷‍♀️

Генерація інсайтів - дуже приємна дофамінова штука і люди часто туди тікають, щоб не стикатися з реальністю. (А коуч за рік-два практики, якщо має трохи розуму, навіть інтуїтивно навчиться їх клієнтам створювати)

А от діяти - набагато складніше. Але й реальні зміни у житті відбуваються лише тоді, коли за інсайтом є дія. Неприємненько, згідна.

Тільки дія формує новий досвід, на який можна опиратися далі.

Немає нових дій - інсайт наш і гроша не вартий. Приємна ментальна мастурбація.

Ще одне потенційне розчарування: зміни у житті частіше стаються непомітно, за принципом складного відсотка. А не після невʼїбенного інсайтного откровення.
От такий в мене сьогодні злий настрій, всіх порозчаровувати 😈😈

А у вас як справи?)

Прийняти себе не означає здатися. Це означає, що треба перестати боротися там, де не потрібна боротьба. Безглузда боротьба краде у нас сили, які так потрібні для справді важливих справ.

Яка ж сила в тому, щоб розототожнитись з своїми ж правилами і всліпу піти за серцем та своєю природою.

- Віта, я хочу створити новий бізнес. Але коли я думаю про це, всередині мене зростає дика тривога. А що, якщо не вдасться? Що, якщо я намарно потрачу кілька років свого життя? Це ж повний провал. Ще й втрата грошей, моєї репутації.

- Головна проблема і обмеження в бізнесі (а також в багатстві, мистецтві, творчості, проявленні) - це питання твого его.

Будь-яка з цих діяльностей тісно звʼязана з твоїм образом і твоєю репутацією. Можна сказати, що насправді ти не будуєш бізнес (свою експертність), а формуєш свій образ. Перше і друге відбуваються одночасно.

Твій образ - це бульбашка. Яка неминуче, рано чи пізно лопне.

Тому, здоровий шлях створення будь-чого - це намагатися створювати без думок про свій образ (яким ти виглядаєш в очах людей)

Тоді ти пізнаєш свободу і свобода стає твоєю філософською бронею.

І питання на подумати. Якби у Твіттері тобі не потрібно було захищати свій образ, ти б міг сказати у сотні разів більше.

Про що би ти говорив, маючи великий анонімний акаунт? Якими б думками ділився б?

Що і як ви вчите, сьогодні важливіше, ніж будь-де і як довго ви вчитеся. Кращі вчителі та книги вже в інтернеті, інструменти для навчання в достатку. Але бажання дізнаватися щось нове стало менше.

Іноді минає так багато часу, поки нарешті щось зрозумієш.

“Віта, я відвідую супровід однієї духовної наставниці. Чи не буде конфлікту між тим, що я отримаю в тебе на коучингу і у неї в наставництві?”

Таке питання я отримала сьогодні на діагностичній консультації. І ось, яка моя відповідь:

- Можливо буде, можливо - ні. Я не можу цього знати, але давай я розповім тобі, що я буду робити, коли і якщо це трапиться.

- Давай

- Отже, у мене є моя картина світу, моє світобачення. У тебе є ця картина світу, і у твоєї наставниці теж. Може трапитись таке, що наші світогляди (мої і наставниці) не синхронізуються, можливо, ми будемо мати різні погляди на різні речі.

Коли ти це відчуєш і побачиш, у тебе виникне конфлікт: кому ж вірити і де правда?

Тоді я попрошу тебе чесно розповісти мені про ці відчуття.

В цей момент я ні в якому разі не почну переконувати тебе у своїй парадигмі. Я запрошу тебе зайти в кімнату дослідів та пошуків твоєї істини. Саме твоєї. Тієї правди, яка буде співзвучна твоєму серцю та твоїм цінностям.

Моя мета не переконати тебе у своїй правоті. Я хочу, аби ти знайшла свою правду. Ця правда і шлях її пошуку і стануть для тебе тим цінним, що ти візьмеш в роботі зі мною. Не пошук і опора на авторитет. А відчуття власної опорності через глибоке, чуйне вивчення себе.