​прощавай дитинство
доріжка встелена мдма і суїцидом
прощавай вибухи серотоніну
вибухи сетраліну
вибухи станції метро дорогожичі
фізичний світ зав’язаний у вузол
прощавай молодість здавлена трупами
прощавай громадянське озброєння
прощавай зброє

слова ранять глибше за багнети
каби ранять глибше за слова
вибоїни залишились у хімії мозку
уже не знаю чи це любов чи тверезість
так голосно репить її серце
або безядерний орєшнік
заряджений словами диктатора
вибухає яскравіше будь-якого водню
і згасає так само
безлюдно

мабуть життя закохане у смерть
мабуть тільки смерть підсумовує життя
мабуть. якби. кожне речення. закінчувалось. крапкою.
то виглядало як майдан із прапорців — симулякрів надгробків, —
де кожен прапор
крапка
яку колись цей наркоман поставив нам усім на роздоріжжі —
незалежність або смерть —
в країні де усі вулиці повертають праворуч.

привіт поезія
як стара шльондра ти смакуєш арсеналом міцним і пачкою синього лм
як матір ти смакуєш балтикою дев’яткою і пачкою мальборо сірого
у твоєму лоні я набув нових сенсів
але хіба не задля цього ти ставила на мені крапку?