Як часто я пишу і як вважав Евола, найбільше благо війни - це перетворення особистості.

Якщо ми будемо казати про кінець війни і те саме «після», то важливими будуть 2 речі.

Перше - це зберегти і культивувати новий психоемоційний стан. Нову парадигму світосприйняття, нову систему цінностей. Важливо не втратити рішучість, не піддатись комфорту, не почати жаліти себе та своє життя.

Ми повинні памʼятати кожне поховання, кожне вбивство, кожне поранення і кожну смерть. Ми повинні не забувати страх і мужність, слабкість і силу, нескінченні посадки, зруйновані будівлі і ту саму презирливість до смерті, до життя, до усього «тилового». Життя тільки тут. Біля смерті. Справедливість тільки тут. Тільки там, де є ми.

Друге ж, що ми повинні культивувати і зберегти - це спільноти. Це вузькі кола побратимів. Тих людей, що робили разом речі, перелічені вище. Це вже не просто особистість, але вже організм. Це спілка людей, які разом дорівнюють чомусь більшому, ніж просто сума учасників.

Якщо люди особливого типу, що залишись такими, якими стали на війні, зберуться разом у спільноти, дух яких вони відчули на війні - ми переможемо увесь світ.

Слава Нації.