🩺 На вчорашньому прийомі, побачивши у пацієнтки високі показники АСЛО, згадав давню повчальну історію.
Це було ще під час моєї інтернатури.
Ностальгічні часи, овіяні романтикою та спрагою до всього нового. Величезна лікарня, живий медичний мурашник, окремий світ, я якому співіснують горе та радість, біль та надія. У інтерна цікаве може бути життя, якщо попадеться гарний адекватний куратор та є дозвіл всюди сувати свій ніс. Обидва бажання здійснювались.
▪️ Я був прикріплений до лікаря-куратора, з якою ходив на всі огляди, дивились разом хворих й допомагав оформлювати всіма ненависну медичну документацію. Хворих було багато, тому зазвичай куратор оглядала уважно важких хворих, розписувала лікування й давала поради рідним, а легких пацієнтів лише опитувала й корегувала призначення, даючи можливість інтерну оглядати самостійно таких пацієнтів та вчитись.
▪️ Одного дня поступив в лікарню з звичайним ГРВІ молодий студент, років 18. Худенький, трошки блідий, але доброзичливий та чемний. Прямий спокійний погляд, сором’язливий та дуже тихий. Особливо ні на що не жалівся, не скандалив та покірно сидів на ліжку. Із скарг турбував трохи кашель й лихоманка. В лікарню студента направили з гуртожитку, скоріше з метою ізолювати, ніж лікувати. Втім, як вже пацієнт опинився в стаціонарі, то взяли у нього перші аналізи й призначили щось простеньке, симптоматичне.
Ми поспілкувались, я поміряв у пацієнта температуру, подивився горло, послухав легені й попросив закатати руку, щоб поміряти тиск. Сенс міряти тиск у 18-річного, на вигляд практично здорового, просто втомленого, хлопця, був не великий. Але правила є правила. Треба оглянути повністю, щоб нічого не пропустити…
🫢 Хто б міг подумати, що ця банальна медична процедура докорінно вже зараз змінить життя хлопця…
👇Читати далі на сторінці блогу:
«Крихке серце», або історія про щасливого сироту