Make (A) great again

Завжди скромний та відкритий, ніколи не хотів бути позаду, коли інші ризикують. Таким був Марсі, що приїхав до нас з Лондону. А хтось сидить на заході країни та каже, що це не його війна, ниє про те, що йому не вистачає мотивації тощо.

До речі, нещодавно познайомився з хлопцями з 37-ої бригади. Морпєхи, що були в Кринках. Теж скромні хлопці, розповідають про героїчні справи буденно. Про побратимів, що пішли в сзч, без ненависті, яку дозволяють собі люди, що носять шати героїв в глибокому тилу, але й без бажання самим піти. Вражаючий контраст з деякими ультраправими (та не тільки) медіа-персонами, що зараз торгують обличчям в соціальних мережах, яких зневажають їхні колишні побратими та посестри.

Такі люди тримають основний удар ворога. Але це така банальна думка, що навіть дещо пошло її тут відтворювати.

Листопад, пізня осінь, завжди асоціювалися з групою Drudkh. Це відчуття стало сильнішим, коли в перший рік повномасштабки я почув сінгл "Нічний/The Nocturnal One". Він вийшов навесні, проте атмосфера перших днів війни, згасання світла та майбутніх несвяткових днів, всепоглинальної безмісячної ночі, різко контрастувала з сезонними змінами природи. Ця атмосфера втілилася в ліриці вбитого більшовиками Якова Савченка, посиленій атмосферною музикою українського чорного металу.

Гірка іронія долі зіграла наче рок скандинавського епосу, забравши саме в листопаді життя барабанника Drudkh, Миколи Состіна. А рік тому листопад забрав життя Марсі.

Зараз, відчуваючи вітер листопаду, що пробирається крізь одяг, думаю про тепло квітня, але невимовний сум опановує щоразу, коли згадую про ці втрати, що є остаточними, та не лишають надії на весняне буяння життя попереду. Вічне коло розсипається на друзки.

Пам'ятайте, Кличко та Труханов відвідували контактні зоопарки в дитинстві!

Дуже радий, що поки перебуваю на фронті, в Києві з'являються такі чудові заклади, як контактні зоопарки. От якщо хочете вирастити жлоба, приводьте туди свою дитинку. Не помітите, як виховаєте ще одного помічника депутата, поліціянта-ухилянта або мера міста, що постійно перекладає брущатку.

Дуже коротка пам'ять в жлобів, які забули початок повномасштабного вторгнення, коли тварини в цих зоопарках голодали, бо комєрси, які їх тримають, не дуже турбуються про тварин.

Будь-яка експлуатація тварин є неетичною, але ця дратує саме тим, що є неприхованою та використовує гасла типу "найкраща домівка для тваринки". В такому випадку, найкраща домівка для людинки - концтабір або зона.

Go vegan

Допоможіть добити цей канал до 1.9К підписників та підписниць. Дуже треба. Кажуть, після цієї цифри можна йти в сзч.

Тим більше, що я теж маю дуже реалістичний план з демобілізації. Воїни мають право на чіткі терміни. Бо так зазвичай воюють під час тотальних війн перед лицем тотального знищення. Ще всі мобілізовані мають право піти, якщо дуже втомилися. Але тільки якщо ДУЖЕ втомилися. Якщо не дуже, то не мають такого права.

Замість всіх демобілізованих мають прийти нові. В таких самих обсягах. З таким самим досвідом. З такими самими вміннями. З такою самою мотивацією.

Політики мають перестати красти, генерали мають почати дійсно хвилюватися за кожного бійця та бійчиню. А кожен мобілізований з нуля має право знати чіткі терміни служби! Два роки так два роки, навіть, якщо Київ/Львів/Харків (назвіть місто) перетворяться на те, чим зараз є Бахмут!

Бо так було в Махна (там прям одразу казали, що війна та революція - це для окремого індивіда максимум на два роки, потім інші будуть займатися революцією). Махновці навіть помирали тільки якщо хотіли, це відомий факт. Під час Іспанської революції також було саме так, Дурруті чітко обіцяв терміни призову анархо-сіндікалістам. Якби не Франко, ротації відбувалися б до сих пір.

Ця військова традиція тягнеться з часів гуситськіх війн, коли будь-який таборит чітко знав, коли вже зможе піти пити улюблене пиво, та коли його замінить інший селянин. Кожен польський, український партизан під час нацистсько-більшовистської окупації мав гарантії та права, знав, що буде ротація, та не збирався віддавати свій дорогоцінний час заради такої нісенітниці, як свобода та шанс на краще життя без батога окупанта.

Тож я вимагаю всіх перелічених умов, інакше я піду в сзч. І ще одне. Здивований, що ніхто не пропонує цю очевидну умову. Путін має піти у відставку та визнати поразку, а всі російські війська мають лишити територію України. Вважаю, що всі ми маємо право на це за фактом свого військового стажу! Допоки Путін не піде та не будуть виконані мої дуже реалістичні та непопулістські вимоги, я в сзч!

В наступному пості я розкажу, як побудувати анархію в Україні та в світі, та як запобігти бусифікаціям і не програти завдяки покращенню технології клонування та роботизації.