🏁 Розпочинаємо невеличку добірку персональних топів року від редакції з різношерстої добірки нашого колеги Єгора Фелюста. Саме він регулярно збирає та поширює інформацію про ваші круті івенти, а ще організовує наші власні!
📌 ULVER – Liminal Animals
В Ульвера, люблю тільки два релізи: дебютник “Bergtatt” та шедевральний “Shadows of the Sun”. Любив, якісь там намагання робив ще “The Assassination of Julius Caesar”, проте “LA” забрав на себе увагу всю. При чому настільки, шо в річному топі став першим за прослуховуванням. Гарно, витончено, красиво, зі смаком. Мені важко з чимось порівнювати цей реліз, тому він і прекрасний.
📌 Ehtëk – Íncst
Тут як в мемі про блек-метал, дарк-фолк та павер-електронікс: сподіваюсь, вони не наці. Лейбл, звісно, натякає на шось, проте серед відверто консервативних гуртів затесався цей з квіточками на обкладинці. Постблек у кращих традиціях рожевого альбому Deafheaven + примітивні сінти Дам’яна Охеди, відомого насамперед за проєктами Sadness, Trhä і Life.
📌 tears of joy – all my friends in heaven
Хардкор цього року на себе забрали Knocked Loose та Speed, це очевидно і буде в топах більшості поціновувачів. Так нецікаво, тому тут якісь ноунейми з Такоми, найбільшим досягненням яких, на цей момент, є розділення сцени з Ingrown та Dead Heat. Ідеальна музика для тісних приміщень, де тобі може прилетіти в будь-яку секунду.
📌 Sólstafir – Hin helga kvöl
Ісландці продовжують робити свою магію незрозумілим для мене чином. Воно, ніби й тривіальне, нецікаве, проте завжди повертаюсь із задоволенням до їхньої дискографії. При чому чим далі вони відходять від блек-металу, тим більше подобаються. Ну і з тегу на бендкемпі "swallow the sun" хочеться кричати)
📌 Castle Rat – Into The Realm
Без візуального супроводу неможливо повноцінно зацінити альбом. Це ретрохард/прото-дум/прото-хеві з тематикою середньовіччя та еротичною фіксацією немов у фільмах категорії Б. Попри все, трек "Cry for me" - стовідсотковий хіт, який не виходить з голови, як вступ до "Iron Man".
#неформат_топ
📌 ULVER – Liminal Animals
В Ульвера, люблю тільки два релізи: дебютник “Bergtatt” та шедевральний “Shadows of the Sun”. Любив, якісь там намагання робив ще “The Assassination of Julius Caesar”, проте “LA” забрав на себе увагу всю. При чому настільки, шо в річному топі став першим за прослуховуванням. Гарно, витончено, красиво, зі смаком. Мені важко з чимось порівнювати цей реліз, тому він і прекрасний.
📌 Ehtëk – Íncst
Тут як в мемі про блек-метал, дарк-фолк та павер-електронікс: сподіваюсь, вони не наці. Лейбл, звісно, натякає на шось, проте серед відверто консервативних гуртів затесався цей з квіточками на обкладинці. Постблек у кращих традиціях рожевого альбому Deafheaven + примітивні сінти Дам’яна Охеди, відомого насамперед за проєктами Sadness, Trhä і Life.
📌 tears of joy – all my friends in heaven
Хардкор цього року на себе забрали Knocked Loose та Speed, це очевидно і буде в топах більшості поціновувачів. Так нецікаво, тому тут якісь ноунейми з Такоми, найбільшим досягненням яких, на цей момент, є розділення сцени з Ingrown та Dead Heat. Ідеальна музика для тісних приміщень, де тобі може прилетіти в будь-яку секунду.
📌 Sólstafir – Hin helga kvöl
Ісландці продовжують робити свою магію незрозумілим для мене чином. Воно, ніби й тривіальне, нецікаве, проте завжди повертаюсь із задоволенням до їхньої дискографії. При чому чим далі вони відходять від блек-металу, тим більше подобаються. Ну і з тегу на бендкемпі "swallow the sun" хочеться кричати)
📌 Castle Rat – Into The Realm
Без візуального супроводу неможливо повноцінно зацінити альбом. Це ретрохард/прото-дум/прото-хеві з тематикою середньовіччя та еротичною фіксацією немов у фільмах категорії Б. Попри все, трек "Cry for me" - стовідсотковий хіт, який не виходить з голови, як вступ до "Iron Man".
#неформат_топ