Малоросійські/українські монархісти - складник українського національного руху та дискурсу
Українські/малоросійські монархісти на українських землях Російської імперії на початку XX століття були інтегральною частиною національного руху українців. Вони становили правий табір українського національного руху на противагу соціялістам і поміркованим ліберальним поступовцям. Прибічники монархії брали активну участь у розвитку українського національного дискурсу й часто були першими національними будителями українських селян і міщан. Багато хто з монархістів, членів «Союза русского народа» й інших чорносотенних організацій визнавав себе частиною українського народу та вважав українців/ малоросів таким самим народом, як і інші європейські нації. В агітації та повсякденній діяльності монархісти й чорносотенці використовували українську мову, українську національну термінологію, образи української історії та ідеї української регіональної автономії. Коли 1914 року царська влада заборонила святкувати 100-річний ювілей Тараса Шевченка, українські монархісти у Державній думі Російської імперії висловили протест і відкрито заявили про свою українську національну ідентичність. Український, монархічний і православний дискурси були на той час провідними суспільними дискурсами на українських землях Російської імперії. Більшість українців, хоч і перебували на різних рівнях самосвідомости, належали, однак, до українського/малоросійського національного дискурсу. Водночас вони демонстрували лояльність щодо монархії Романових аж до масової участи у праворадикальних монархістських організаціях. Монархістський рух був наймасовішою політичною силою серед етнічних українців у період між революціями 1905-1907 років і 1917 року. Лояльність щодо російського царя, Російської імперії та навіть проекту імперської російської нації не суперечила малоросійсько-українському патріотизмові малоросійських монархістів. Серед етнічних українців, що мали монархістські погляди, було вкрай мало політиків, які виступали за етнічну русифікацію та проти існування українського народу. Монархісти на українських землях не цуралися термінів «Україна» та «український», а також української/малоросійської національної самоідентифікації. Закорінена у православ'я та «народність» ідеологія малоросійських монархістів у багатьох питаннях збігалася з ідеологією прогресивно-демократичного крила українського руху. Монархісти і передовсім православне духівництво у багатьох випадках відіграли засадничу роль у розвитку національної самосвідомости українців Російської імперії до 1917 року. Українську національну ідеологію в монархістському варіянті поширювали представники таких промонархічних сил, як російська імперська православна церква, «Союз русского народа», «Союз Михайла Архангела» та праволіберальна імперська партія «Союз 17 октября». Особливо активну проукраїнську діяльність монархісти розгорнули на території змішаного польсько-українського пограниччя. Православні священики, чорносотенці та монархісти були серед головних національних будителів українських селян і міщан на Волині, Поділлі, Холмщині, Підляшші та Берестейщині. Після 1917 року частина колишніх малоросійських монархістів і чорносотенців приєдналася до боротьби за українську незалежність і долучилася до роботи українських державних структур і українських політичних і громадських організацій.
Із книги "За Віру, Царя і Кобзаря. Малоросійські монархісти і український національний рух (1905-1917 роки)", К.К. Федевич, К.І. Федевич
НТП
Українські/малоросійські монархісти на українських землях Російської імперії на початку XX століття були інтегральною частиною національного руху українців. Вони становили правий табір українського національного руху на противагу соціялістам і поміркованим ліберальним поступовцям. Прибічники монархії брали активну участь у розвитку українського національного дискурсу й часто були першими національними будителями українських селян і міщан. Багато хто з монархістів, членів «Союза русского народа» й інших чорносотенних організацій визнавав себе частиною українського народу та вважав українців/ малоросів таким самим народом, як і інші європейські нації. В агітації та повсякденній діяльності монархісти й чорносотенці використовували українську мову, українську національну термінологію, образи української історії та ідеї української регіональної автономії. Коли 1914 року царська влада заборонила святкувати 100-річний ювілей Тараса Шевченка, українські монархісти у Державній думі Російської імперії висловили протест і відкрито заявили про свою українську національну ідентичність. Український, монархічний і православний дискурси були на той час провідними суспільними дискурсами на українських землях Російської імперії. Більшість українців, хоч і перебували на різних рівнях самосвідомости, належали, однак, до українського/малоросійського національного дискурсу. Водночас вони демонстрували лояльність щодо монархії Романових аж до масової участи у праворадикальних монархістських організаціях. Монархістський рух був наймасовішою політичною силою серед етнічних українців у період між революціями 1905-1907 років і 1917 року. Лояльність щодо російського царя, Російської імперії та навіть проекту імперської російської нації не суперечила малоросійсько-українському патріотизмові малоросійських монархістів. Серед етнічних українців, що мали монархістські погляди, було вкрай мало політиків, які виступали за етнічну русифікацію та проти існування українського народу. Монархісти на українських землях не цуралися термінів «Україна» та «український», а також української/малоросійської національної самоідентифікації. Закорінена у православ'я та «народність» ідеологія малоросійських монархістів у багатьох питаннях збігалася з ідеологією прогресивно-демократичного крила українського руху. Монархісти і передовсім православне духівництво у багатьох випадках відіграли засадничу роль у розвитку національної самосвідомости українців Російської імперії до 1917 року. Українську національну ідеологію в монархістському варіянті поширювали представники таких промонархічних сил, як російська імперська православна церква, «Союз русского народа», «Союз Михайла Архангела» та праволіберальна імперська партія «Союз 17 октября». Особливо активну проукраїнську діяльність монархісти розгорнули на території змішаного польсько-українського пограниччя. Православні священики, чорносотенці та монархісти були серед головних національних будителів українських селян і міщан на Волині, Поділлі, Холмщині, Підляшші та Берестейщині. Після 1917 року частина колишніх малоросійських монархістів і чорносотенців приєдналася до боротьби за українську незалежність і долучилася до роботи українських державних структур і українських політичних і громадських організацій.
Із книги "За Віру, Царя і Кобзаря. Малоросійські монархісти і український національний рух (1905-1917 роки)", К.К. Федевич, К.І. Федевич
НТП