Що можна порадити людині, яка і хотіла б порадіти святам, але їй соромно за це бажання?
Найперше, людина має усвідомити, що вона радіє не тому, що йде війна, не через те, що хтось гине. Ви радієте святу. Особливо, якщо в родині є маленькі діти, дорослі просто не мають права забирати в них радість свята. В них має бути дитинство, незалежно від того, що відбувається навколо. Дитяча радість – це потужна мотивація для наших захисників.
Коли я кидаю хлопцям відео святкових виступів дітей, де вони співають, танцюють, захисників ці відео тішать і мотивують. Вони кажуть, що це те, задля чого вони знаходяться на фронті. Тому ми просто не маємо права лишати дітей свята. Тому і мамі не варто сидіти набундюченою біля ялинки, а може навіть без неї. Бо через такий її настрій і дитині ніякого свята і ніякої радості не буде.
Ми повинні розуміти, що життя наші продовжуються і бути за це вдячними. Знаєте, якось я йшла по Дерибасівській, грала музика і мені зателефонував знайомий, який знаходився на «нулі». У них була складна ситуація і він телефонував мені як психологу. І каже: «О, в тебе там музичка грає! Я кажу: «Так, грає. Ти знаєш, іноді просто бісить!» І він спитав: «Навіщо ти применшуєш те, що ми робимо?» Я перепитала: «В сенсі?» І він відповів: «А навіщо ми по-твоєму зараз тут? Ми зараз тут для того, щоб люди могли жити своє життя». Для мене та розмова стала певною відправною точкою. Бо до неї для мене, як для волонтера, кризового психолога, людини, яка працює з військовими з 2014 року, існував певний бар’єр, який я не могла подолати. Я теж вважала, що не можу святкувати, що це не на часі.
Дійсно, є військові, які говорять, що цивільні в тилу не мають права розважатися, а мають допомагати війську, армії і т.д. Так, ми повинні це робити. Тому, що без підтримки тилу хлопцям на фронті дуже важко. Але для цього ми повинні бути в ресурсному стані.
І будь-яка позитивна емоція для нас – це джерело цього стану. У мене в офісі вже стоїть ялинка. Люди, які приходять, спочатку дивуються: О, ялинка стоїть! А потім, під час бесіди, я спостерігаю, що вони весь час дивляться на цю ялинку й отримують позитивні емоції. Тому що людям це просто потрібно.
Найперше, людина має усвідомити, що вона радіє не тому, що йде війна, не через те, що хтось гине. Ви радієте святу. Особливо, якщо в родині є маленькі діти, дорослі просто не мають права забирати в них радість свята. В них має бути дитинство, незалежно від того, що відбувається навколо. Дитяча радість – це потужна мотивація для наших захисників.
Коли я кидаю хлопцям відео святкових виступів дітей, де вони співають, танцюють, захисників ці відео тішать і мотивують. Вони кажуть, що це те, задля чого вони знаходяться на фронті. Тому ми просто не маємо права лишати дітей свята. Тому і мамі не варто сидіти набундюченою біля ялинки, а може навіть без неї. Бо через такий її настрій і дитині ніякого свята і ніякої радості не буде.
Ми повинні розуміти, що життя наші продовжуються і бути за це вдячними. Знаєте, якось я йшла по Дерибасівській, грала музика і мені зателефонував знайомий, який знаходився на «нулі». У них була складна ситуація і він телефонував мені як психологу. І каже: «О, в тебе там музичка грає! Я кажу: «Так, грає. Ти знаєш, іноді просто бісить!» І він спитав: «Навіщо ти применшуєш те, що ми робимо?» Я перепитала: «В сенсі?» І він відповів: «А навіщо ми по-твоєму зараз тут? Ми зараз тут для того, щоб люди могли жити своє життя». Для мене та розмова стала певною відправною точкою. Бо до неї для мене, як для волонтера, кризового психолога, людини, яка працює з військовими з 2014 року, існував певний бар’єр, який я не могла подолати. Я теж вважала, що не можу святкувати, що це не на часі.
Дійсно, є військові, які говорять, що цивільні в тилу не мають права розважатися, а мають допомагати війську, армії і т.д. Так, ми повинні це робити. Тому, що без підтримки тилу хлопцям на фронті дуже важко. Але для цього ми повинні бути в ресурсному стані.
І будь-яка позитивна емоція для нас – це джерело цього стану. У мене в офісі вже стоїть ялинка. Люди, які приходять, спочатку дивуються: О, ялинка стоїть! А потім, під час бесіди, я спостерігаю, що вони весь час дивляться на цю ялинку й отримують позитивні емоції. Тому що людям це просто потрібно.