Настрої — висловитися. Про ванільно-рожевих фіалок, що знову ожили і йдуть просвітляти токсичних незадоволених людей. Про звьозд, які все ніяк не візьмуть своє. Про лицемірність. Про псевдофілософію і якусь суцільну соціальну проституцію, в якої так багато прихильників. Хоча навіщо ображати людей з професією і принципами. У проституції більше моралі та чеснот, ніж у цих невігласів з кожного кутка.

Ну і моє улюблене — пріхожанє-психологи, які приходять і пояснюють, як я маю реагувати чи не реагувати на це тототальне взаємне *лядство. "Так було і завжди буде", "так влаштований світ", "нічого не зробиш" і т.д. НІчого не зробите, то й сидіть в одному човні зі всіма, бо це не світ так влаштований, а так його влаштовуєте ви.

Але що ж... робити своє. Та й усе. Не без того, щоб когось часом веслом зачепити, як занадто заграються у притворство.

Знаю, що більшості хочеться прізвищ, фактів, брендів, бо нічого не зрозуміло, "а що ж сталося". Та нічого. Те, що й завжди.

Влітку вже пояснювала багатьом, не дійшло. Людям треба набити свої гулі, щоб вони прибігли з криками "вовки, вовки!". Але ж то коли за живе зачепить. А поки зручно стояти з боку і слухати та підтримувати цих численних жертовних жіночок з ювелірики, бо ніхто ж окрім них не врятує галузь... ну смачного.

Дві хвилинки графоманії закінчились. До наступного року.