Паша Броський / вірші 🌙 dan repost
ХРЕСТ, ЯКИЙ НЕСЕ
На комусь ти ставиш хрестик,
У комусь бачиш Христоса,
Когось буревії пестять,
Комусь розвівають коси...
Хтось за щось проклинає,
А хтось за те саме любить.
Такі однАкові...
І такі різні люди...
Хтось в спину клинком, а хтось обійме за плечі.
Складніше за все осягнути банальні речі.
Біля озера двоє, їх погляд спада на воду –
Один бачить небо, інший лиш власну вроду.
В театрі людському так важко триматись вище,
Найбільша помИлка – вважати, що ти їх вивчив.
Боже, чому так складно – узяти й пробачити все –
І просто смиренно чекати, куди тебе хрест понесе...
***
В кожного ноша, що каменем тисне на крила,
Когось землею, когось небесами накрило,
Хто я є? Хто ми? І в чому наша провина?
На жаль із води ми не вмієм творити вина...
Вбиваєм нейрони, палаєм, мов Рим Нерона ми,
Втрачаєм коріння, допоки хизуємось кронами.
Росте під ребром тривога мільйонами децибел,
Хочу більше лякатись монстрів, аніж себе...
Вільні чи бранці, аутсайдери чи обранці?
Що можна побачить в тумані прокинувшись вранці?
З жорстоким і грубим світом вступаємо в дисонанс –
Ми несемо свій хрест, чи може він несе нас?
Паша Броський
18 липня, 2022 р.
p/s. це не просто вірш – це пісня гурту "Один в каное" з іншого виміру в моєму сні. Я чув її повністю і вона була прекрасна, небесна, там був дуже красивий приспів "хрееееест, якиииий несе... який менееее несеее..." І такі відчуття, ніби ти пливеш по Небесній річці... І тобі добре-добре... спокійно-спокійно... ніби ти Вдома...
Та як я був в усвідомленому сновидінні, я швидко прокинувся, взяв телефон і наспівав приспів на диктофон, і швидко, доки пам'ять остаточно не вивітрилась, навскидку накидав провідну ідею, що була в тексті – з якої в подальшому і був написаний цей вірш. І ліг спати далі. А коли зранку прокинувся, то не знайшов записів... Тобто я зробив запис у телефоні теж уві сні (в мене таке часто), як я думав... А потім десь через тиждень виявилося, що ні – просто спросоння зберіг його не в тій папочці...
На комусь ти ставиш хрестик,
У комусь бачиш Христоса,
Когось буревії пестять,
Комусь розвівають коси...
Хтось за щось проклинає,
А хтось за те саме любить.
Такі однАкові...
І такі різні люди...
Хтось в спину клинком, а хтось обійме за плечі.
Складніше за все осягнути банальні речі.
Біля озера двоє, їх погляд спада на воду –
Один бачить небо, інший лиш власну вроду.
В театрі людському так важко триматись вище,
Найбільша помИлка – вважати, що ти їх вивчив.
Боже, чому так складно – узяти й пробачити все –
І просто смиренно чекати, куди тебе хрест понесе...
***
В кожного ноша, що каменем тисне на крила,
Когось землею, когось небесами накрило,
Хто я є? Хто ми? І в чому наша провина?
На жаль із води ми не вмієм творити вина...
Вбиваєм нейрони, палаєм, мов Рим Нерона ми,
Втрачаєм коріння, допоки хизуємось кронами.
Росте під ребром тривога мільйонами децибел,
Хочу більше лякатись монстрів, аніж себе...
Вільні чи бранці, аутсайдери чи обранці?
Що можна побачить в тумані прокинувшись вранці?
З жорстоким і грубим світом вступаємо в дисонанс –
Ми несемо свій хрест, чи може він несе нас?
Паша Броський
18 липня, 2022 р.
p/s. це не просто вірш – це пісня гурту "Один в каное" з іншого виміру в моєму сні. Я чув її повністю і вона була прекрасна, небесна, там був дуже красивий приспів "хрееееест, якиииий несе... який менееее несеее..." І такі відчуття, ніби ти пливеш по Небесній річці... І тобі добре-добре... спокійно-спокійно... ніби ти Вдома...
Та як я був в усвідомленому сновидінні, я швидко прокинувся, взяв телефон і наспівав приспів на диктофон, і швидко, доки пам'ять остаточно не вивітрилась, навскидку накидав провідну ідею, що була в тексті – з якої в подальшому і був написаний цей вірш. І ліг спати далі. А коли зранку прокинувся, то не знайшов записів... Тобто я зробив запис у телефоні теж уві сні (в мене таке часто), як я думав... А потім десь через тиждень виявилося, що ні – просто спросоння зберіг його не в тій папочці...