Ще наведу приклад. Із самоспостережень я помітив, що я часто маю ігри з думками, як ігри розуму.
Наприклад, я уявляю собі обговорення якогось питання і як я сперечаюсь і аргументую на якусь тему.
Або ж коли я постійно думаю про одне й те саме, тільки під різними кутами, і це забирає увагу і мої дорогоцінні ресурси.
Увага = скерованість нашої внутрішньої сили.
Куди йде увага - туди йде і енергія.
І гарним способом відволіктись і зупинити ці ігри всередині (це те, про що казав Кастанеда - це і є внутрішній діалог) - треба скерувати увагу на те, що є зараз. Те що відчувається і бачиться.
А часом я під впливом цих самих думок і ігор розуму, як внутрішнього діалогу я починаю спілкуватись сам з собою, проговорючи це вголос.
Часом це буває як захист від стресу чи надмірного емоційного навантаження.
З того що я розумію, тут діло в тому, що якщо цей діалог відбувається, отже він відбувається з якоїсь певної причини. З того що мене турбує, а ці думки з емоціями сигналізують про щось.
І такі внутрішні діалоги насправді часом є підводом до справжньої причини.
Наведу приклад.
У моєї родички нещодавно був препоганий настрій, вона йшла і постійно мені торочила одне й те саме. Хоча я не впевнений що це її власна думка. І з того що я бачив вона хотіла показати як вона виявилась мала рацію, як я помилявся і щоб я визнав її правоту.
І це йшло через потік думок, який позначав типу "бляха, як же ти мене замахала, заспокойся вже зі своїми думками і емоціями" І тому подібного. Але далі я почав звертати увагу на її слова, тон голосу, що вона казала і як вона це казала.
І тоді мені все стало зрозуміло.
Я просто втомився, що мені в голову втовкмачували чужу думку, яку я сприймав прямо як свою. І це йшло через усвідомлення.