Заморський делікатес на столах козацької старшини.
•---------------------•
Говорячи про побут та кулінарні особливості і традиції козаків варто розуміти, що тогочасна кухня не була "сільською" чи занадто простою — аж ніяк, козацька старшина дотримувалась всіх тогочасних норм та ідей суспільної еліти, що передавала свій статус та власне багатство — зокрема й через кухню.
Козацька старшина так само була втягнута в "показові обіди" та бенкети, що мали на меті продемонструвати статки господаря (організатора) та ставали місцем для укладання союзів, плетіння інтриг, примирення та сварок.
На подібних застіллях були часто присутні іноземні делікатеси, зокрема серед козацької верхівки цінувалась заморська риба — яку ввозили з Північного, Балтійського, Егейського, Середземного морів. Серед таких вишуканих, елітних, дорогих та особливо смачних, була каракатиця.
Каракатиця ще здавна вважалась дуже корисною, буцімто її м'ясо мало властивості афродизиака. Також, в порівнянні з кальмаром та восьминогом, надавали перевагу саме каракатиці, як смачнішому варіанті. З чорнил ж самої каракатиці виготовляли барвники та різні соуси. Щодо властивостей каракатиці та особливості її м'яса писали та знали ще римляни, а особливої уваги їй вдалось отримати у Візантійській державі.
Морський павук — як ще тоді називали каракатицю, поставлявся до України з Егейського моря, де спочатку панували грецькі риболови, а пізніше — турецькі.
Торгували нею головним чином у Ніжині та Кременчуці. Згадки про вживання каракатиці знаходимо у мемуарах Григорія Винского та барона Кампенгаузена, а також Якова Марковича.
Збереглись також свідчення і про те, що каракатицю вживав син Івана Самойловича, чернігівський полковник Григорій.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією
•---------------------•
Говорячи про побут та кулінарні особливості і традиції козаків варто розуміти, що тогочасна кухня не була "сільською" чи занадто простою — аж ніяк, козацька старшина дотримувалась всіх тогочасних норм та ідей суспільної еліти, що передавала свій статус та власне багатство — зокрема й через кухню.
Козацька старшина так само була втягнута в "показові обіди" та бенкети, що мали на меті продемонструвати статки господаря (організатора) та ставали місцем для укладання союзів, плетіння інтриг, примирення та сварок.
На подібних застіллях були часто присутні іноземні делікатеси, зокрема серед козацької верхівки цінувалась заморська риба — яку ввозили з Північного, Балтійського, Егейського, Середземного морів. Серед таких вишуканих, елітних, дорогих та особливо смачних, була каракатиця.
Каракатиця ще здавна вважалась дуже корисною, буцімто її м'ясо мало властивості афродизиака. Також, в порівнянні з кальмаром та восьминогом, надавали перевагу саме каракатиці, як смачнішому варіанті. З чорнил ж самої каракатиці виготовляли барвники та різні соуси. Щодо властивостей каракатиці та особливості її м'яса писали та знали ще римляни, а особливої уваги їй вдалось отримати у Візантійській державі.
Морський павук — як ще тоді називали каракатицю, поставлявся до України з Егейського моря, де спочатку панували грецькі риболови, а пізніше — турецькі.
Торгували нею головним чином у Ніжині та Кременчуці. Згадки про вживання каракатиці знаходимо у мемуарах Григорія Винского та барона Кампенгаузена, а також Якова Марковича.
Збереглись також свідчення і про те, що каракатицю вживав син Івана Самойловича, чернігівський полковник Григорій.
•---------------------•
[☧]Чуʍᴀцьᴋиʍ Шᴧяхᴏʍ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ ᴀдʍініᴄᴛᴩᴀцією