🌓 Про чорно-біле і Монумент Слави.
Схоже Полтава наближається до кульмінації по вирішенню питання імперських пам’яток. У коментарях рубаються адепти «Хто проти знесення — ватан і сепар» і їх опоненти «Хто за знесення — тупоголовий патріот». Десь так. Але насправді все не таке чорно-біле. Спробую трохи розкласти по поличках і пояснити чому.
👀 Контекст
В цілому слід визнати факт, що суперечки виникають в першу чергу через те, що всі мають різний рівень знань про цей пам’ятник. Від мінімального – це пам’ятник орлу, до максимального рівня знань наприклад вчених, які писали дисертації по ньому. Я собі так уявляю це в формі піраміди, де нагорі кілька людей, які книги можуть по ньому писати, а внизу люди, які знають про нього 3 речення і один факт (умовно). Тобто непорозуміння виникають коли зустрічаються «люди з різних поверхів», я це так називаю. Грубо кажучи, кожен бачить те, що може бачити.
По-друге, суперечки виникають і на однакових поверхах теж. Тобто одні краєзнавці думають так , а інші інакше. Чому так? Бо в пам’ятники закладені кілька сенсів: історичний, мистецький і містобудівний (себто архітектурний). Комбо. І важливо їх теж розділяти. Тому, як бачите питання нелегке.
🤔 Просте і складне рішення
По суті, Полтава має змінити свій концепт від «Полтава — місто російської Слави», до «Полтава – місто ….(про це ніхто не думає поки). Це невідворотна зміна, і нині ми просто маємо обрати шлях яким до неї прийдемо. Обидва все одно приведуть в одну точку, але один простий, інший складний. Кожен має свою перевагу і недолік. Простий – прибрати пам’ятки. Складний – залишити і переосмислити.
Якщо про прибрати все ясно, то що таке переосмислення розуміють не всі. Грубо кажучи це ваша особиста асоціація з цим пам’ятником. Тобто багато з вас асоціює Білу альтанку з пам’ятником дружби народів? Все ж менше ніж це було 50 років тому. Переосмислення процес тривалий, ресурсозатратний (демонтаж теж, але це швидше рішення), нова візія пам’ятки має бути не просто донесена до усіх полтавців, вона має бути усвідомлена і вмонтована у нову суть міста, формуванням якої ніхто не займається. У випадку успіху переосмислення, на фініші є «приємний бонус» у вигляді раритетної і збереженої автентичної пам’ятки. Тобто висновок: мінуси — більший ризик, плюси — більший прибуток на фініші. Все як в бізнесі.
З демонтажем і перенесенням з очевидних плюсів «просте і швидке» рішення. З мінусів – вартість і відсутність концепту заміни (усіх трьох рівнів: мистецький, історичний та містобудівний). Тобто оголошувати архітектурний конкурс ПІСЛЯ демонтажу = кейс з Леніним, коли у нас десять років на його місці було НІЧОГО. А як бачите, що буде на місці Зигіна ніхто не піднімає це питання.
🤡 Помилки
📌 Перша помилка — «Пакетне рішення» по усім трьом пам’яткам. Усі три імперські пам’ятки розглядають разом. Тобто або демонтувати всі, або лишити всі. Згоден з Артуром Арояном, що так не можна робити, про це він розповідав у нас на подкасті. По кожній треба робити окремий розгляд.
📌 Помилка друга — відсутність наукового комплексного підходу. Ніхто не проводить жодну аналітику. Не вивчає асоціації і думки в громаді (може всі бачать у колоні взагалі не зброю російську, а масонське шось чи «фалос») не планують наступні кроки після ймовірного демонтажу, немає оцінок по витратам. Тобто зі сторони виглядає як якийсь хаос, а не план.
🤐 Місцева влада боїться
Наші чиновники обрали варіант не влазити в цю ситуацію і не озвучувати свою власну позицію. Це можна зрозуміти, бо ставши на той чи інший бік, гарантовано отримаєш порцію критики. Плюс позицію треба обґрунтовувати. Окрім цього я б ще закинув місцевій владі інертність в роботі з громадою у цьому питанні. Позиція нагадує слухняного безініціативного чиновника: що скажуть те і зробимо. Думати, вирішувати і проявляти ініціативу ніхто не збирається, бо можна "промазати".
🥸 Що хочуть Мінкульт і комітет ВР
Як і всі нормальні люди, вони хочуть виконати свою роботу. Звісно у варіанті "простого рішення" профіт для них більший, бо є результат який можна помацати і показати. Обережний курс вже взято...
Схоже Полтава наближається до кульмінації по вирішенню питання імперських пам’яток. У коментарях рубаються адепти «Хто проти знесення — ватан і сепар» і їх опоненти «Хто за знесення — тупоголовий патріот». Десь так. Але насправді все не таке чорно-біле. Спробую трохи розкласти по поличках і пояснити чому.
👀 Контекст
В цілому слід визнати факт, що суперечки виникають в першу чергу через те, що всі мають різний рівень знань про цей пам’ятник. Від мінімального – це пам’ятник орлу, до максимального рівня знань наприклад вчених, які писали дисертації по ньому. Я собі так уявляю це в формі піраміди, де нагорі кілька людей, які книги можуть по ньому писати, а внизу люди, які знають про нього 3 речення і один факт (умовно). Тобто непорозуміння виникають коли зустрічаються «люди з різних поверхів», я це так називаю. Грубо кажучи, кожен бачить те, що може бачити.
По-друге, суперечки виникають і на однакових поверхах теж. Тобто одні краєзнавці думають так , а інші інакше. Чому так? Бо в пам’ятники закладені кілька сенсів: історичний, мистецький і містобудівний (себто архітектурний). Комбо. І важливо їх теж розділяти. Тому, як бачите питання нелегке.
🤔 Просте і складне рішення
По суті, Полтава має змінити свій концепт від «Полтава — місто російської Слави», до «Полтава – місто ….(про це ніхто не думає поки). Це невідворотна зміна, і нині ми просто маємо обрати шлях яким до неї прийдемо. Обидва все одно приведуть в одну точку, але один простий, інший складний. Кожен має свою перевагу і недолік. Простий – прибрати пам’ятки. Складний – залишити і переосмислити.
Якщо про прибрати все ясно, то що таке переосмислення розуміють не всі. Грубо кажучи це ваша особиста асоціація з цим пам’ятником. Тобто багато з вас асоціює Білу альтанку з пам’ятником дружби народів? Все ж менше ніж це було 50 років тому. Переосмислення процес тривалий, ресурсозатратний (демонтаж теж, але це швидше рішення), нова візія пам’ятки має бути не просто донесена до усіх полтавців, вона має бути усвідомлена і вмонтована у нову суть міста, формуванням якої ніхто не займається. У випадку успіху переосмислення, на фініші є «приємний бонус» у вигляді раритетної і збереженої автентичної пам’ятки. Тобто висновок: мінуси — більший ризик, плюси — більший прибуток на фініші. Все як в бізнесі.
З демонтажем і перенесенням з очевидних плюсів «просте і швидке» рішення. З мінусів – вартість і відсутність концепту заміни (усіх трьох рівнів: мистецький, історичний та містобудівний). Тобто оголошувати архітектурний конкурс ПІСЛЯ демонтажу = кейс з Леніним, коли у нас десять років на його місці було НІЧОГО. А як бачите, що буде на місці Зигіна ніхто не піднімає це питання.
🤡 Помилки
📌 Перша помилка — «Пакетне рішення» по усім трьом пам’яткам. Усі три імперські пам’ятки розглядають разом. Тобто або демонтувати всі, або лишити всі. Згоден з Артуром Арояном, що так не можна робити, про це він розповідав у нас на подкасті. По кожній треба робити окремий розгляд.
📌 Помилка друга — відсутність наукового комплексного підходу. Ніхто не проводить жодну аналітику. Не вивчає асоціації і думки в громаді (може всі бачать у колоні взагалі не зброю російську, а масонське шось чи «фалос») не планують наступні кроки після ймовірного демонтажу, немає оцінок по витратам. Тобто зі сторони виглядає як якийсь хаос, а не план.
🤐 Місцева влада боїться
Наші чиновники обрали варіант не влазити в цю ситуацію і не озвучувати свою власну позицію. Це можна зрозуміти, бо ставши на той чи інший бік, гарантовано отримаєш порцію критики. Плюс позицію треба обґрунтовувати. Окрім цього я б ще закинув місцевій владі інертність в роботі з громадою у цьому питанні. Позиція нагадує слухняного безініціативного чиновника: що скажуть те і зробимо. Думати, вирішувати і проявляти ініціативу ніхто не збирається, бо можна "промазати".
🥸 Що хочуть Мінкульт і комітет ВР
Як і всі нормальні люди, вони хочуть виконати свою роботу. Звісно у варіанті "простого рішення" профіт для них більший, бо є результат який можна помацати і показати. Обережний курс вже взято...