🇺🇦 Твоє, моє, нічиє та інше – Ольга Карі
2024

моя оцінка – ★★★★★

«Совок» був потворним молохом у всьому, чого торкався, – чи то культури, чи то мистецтва, чи то людської гідності. І мав би пам'ятатися нам не пломбіром чи ескімо, не «ковбасою по 2,20», і навіть не огидним примусовим годуванням дітей у садку і вдома. А тим, що совєцький окупаційний режим не один раз і не двічі катував Україну голодом, упокорював протести і бунти Голодомором і підривав в українців колективне відчуття харчової безпеки.

0️⃣ Видавництво @starlev

Я вже писав, що це базована книга для покоління 30+. І, дочитавши її до кінця, можу лише підтвердити цю думку.

Багатьом читати її буде боляче – у відгуках і коментарях часто трапляється теза, що батьки взагалі відмовляються від книги після кількох сторінок. Бо для них розвінчання того міфічного ореолу, яким було оповите «совкове» дитинство, викликає майже фізичний біль. Так, іноді це болючий досвід, але без нього неможливо пропрацювати той величезний ворох дитячих травм, які впливають на нас і сьогодні.

Структурно «Твоє, моє, нічиє та інше» – це збірка есеїв, що складається з одинадцяти розділів. Кожен із них присвячений певній психологічній або культурній травмі радянської доби.

Чому для багатьох радянські дитячі табори – не про дружбу й безтурботність, а про контроль і знеособлення? Чому навіть у дрібницях (у чергах за ковбасою, у недосяжній Барбі за вітриною, у фразі «не їж – то на новий рік») заховався досвід відкладеного життя, коли дозволялось лише мріяти?

Це був світ, де вчили виживати, але не насолоджуватись життям. І тепер ми розгрібаємо наслідки цього вихованняя:

У «совку», де самоцензура і самообмеження вважалися найвищим чеснотами, – «хочеш, то перехочеш», «многа хочєш – мала получіш», «я теж багато чого хочу, але мовчу», «хотєть нє врєдно», – поряд з добровільною відмовою від задоволення і радості «тут і зараз» на догоду якомусь розмазаному у часі й просторі «потім» – коли дозволять, коли буде нагода, – не можна було зробити щось для себе самого просто так і не нарватися при тому на звинувачення – і самозвинувачення! – в егоїзмі.

Те саме і в стосунках. Коли чоловік переконаний, що його роль – просто з’являтися вдома після роботи, а жінка зобов'язана тримати на собі решту. Бо так робили «всі» – мами, бабусі, сусідки. Бо інакше – ніби не по-людськи.

А що ти хотіла? Світле комуністичне майбутнє – воно таке, мусиш віддатися йому вся, до останку, а воно зжере тебе і не кевкне.

«Твоє, моє, нічиє та інше» – це сильна та змістовна книга. І можливо вона не дає готових відповідей, але точно відкриває шлях до розуміння – внутрішнього та колективного. Якщо читати її не просто для ностальгії за дитинством, то вона може стати однією з тих книг, які змінюють погляд на минуле, теперішнє та майбутнє.

———
#відгук #блог | Підписатись на БУКС