В основі роботи дослідження знахідок 241 кістки хижих птахів в археологічних пам'ятках від неоліту до 19 століття.
241 – це мало, чи не так? На сьогодні у фондах Національного науково-природничого музею записано понад 17 тисяч решток птахів. Частина з регіонів далеких від України (Чукотка, Кавказ, Прикаспій тощо). Більшість знахідок – рештки домашніх птахів, все ж таки курей та гусей з'їдено чимало. Загалом від неоліту до 19 століття музею дісталось 2913 кісток диких видів птахів. Так мало? Менше трьох тисяч знахідок за період більш ніж 7 тисяч років?! Як казала відома дослідниця історії мистецтв Хелен Кантор пор знахідки кераміки: "Свідчення, які із плином часу дійшли для нас, складають лише малу частку того, що існувало колись. Кожна імпортована посудина уособлює десятки зниклих". Із зооархеологічним знахідками та ж ситуація, з поправкою, що за кожною знайденою кісточкою тисячі зниклих. Вкрай низька ймовірність, що якийсь птах один-єдиний раз залетів у наші краї і його кістки були знайдені археологами. Дослідження кісток, як і у випадку із знахідками кераміки, монет або зброї, ґрунтується на припущенні, що це не поодинокий випадок, а свідчення більш масових процесів та явищ. Звісно, допоки не доведено протилежне, виняткові знахідки також трапляються.
Отож, 241 кістка хижого птаха – це понад 8% від загальної кількості решток диких птахів, що не так вже й мало, беручи до уваги, що качок або куріпок люди вбивали/ловили значно частіше. Розклавши кістки по історичним періодам (такий собі "зооархеологічний пасьянс") вдалось виявити речі, раніше не помітні.
Такі як інтерес людей неоліту-бронзового віку до сов. Їх знаходять навіть у маленьких вибірках. Наприклад в неолітичному поселенні на Шулаївому острові знайдено 11 пташиних кісток, з яких одна пугача, одна сови сірої. У трипільському поселенні Бернова Лука знайдено лише сім пташиних кісток із яких дві совині. У трипільському поселенні Поливанів Яр виявлено лише одну пташину кісточку і та сови довгохвостої. Щось люди надумали про сов таке, що стимулювало на них полювати. До слова згадаймо трипільські статуетки жінок із обличчям сови.
За часів Залізного віку інтерес до сов суттєво впав. Це помітно не лише на кістках, відсутність сов у мистецтві скіфів раніше відмічала українська дослідниця античності Оксана Ліфантій. Натомість зросла зацікавленість у денних хижих птахах. Кістки шулік, канюків, лунів, а особливо орлів знайдено не лише в античних колоніях, але й поселеннях скіфів та вельбарської культури (перші століття н.е.). Можливо потяг до денних хижаків прийшов від Середземномор'я, загальновідома любов римлян до орлів. Та є більш суттєве питання на яке не маю відповіді – з чим пов'язана зацікавленість совами у давніші часи і зменшення інтересу в античності? Впевнений, що за цією зміною "кісткового набору" археологічних знахідок приховані переміни в міфах, у світогляді. Але які саме?.. Не знаю.
241 – це мало, чи не так? На сьогодні у фондах Національного науково-природничого музею записано понад 17 тисяч решток птахів. Частина з регіонів далеких від України (Чукотка, Кавказ, Прикаспій тощо). Більшість знахідок – рештки домашніх птахів, все ж таки курей та гусей з'їдено чимало. Загалом від неоліту до 19 століття музею дісталось 2913 кісток диких видів птахів. Так мало? Менше трьох тисяч знахідок за період більш ніж 7 тисяч років?! Як казала відома дослідниця історії мистецтв Хелен Кантор пор знахідки кераміки: "Свідчення, які із плином часу дійшли для нас, складають лише малу частку того, що існувало колись. Кожна імпортована посудина уособлює десятки зниклих". Із зооархеологічним знахідками та ж ситуація, з поправкою, що за кожною знайденою кісточкою тисячі зниклих. Вкрай низька ймовірність, що якийсь птах один-єдиний раз залетів у наші краї і його кістки були знайдені археологами. Дослідження кісток, як і у випадку із знахідками кераміки, монет або зброї, ґрунтується на припущенні, що це не поодинокий випадок, а свідчення більш масових процесів та явищ. Звісно, допоки не доведено протилежне, виняткові знахідки також трапляються.
Отож, 241 кістка хижого птаха – це понад 8% від загальної кількості решток диких птахів, що не так вже й мало, беручи до уваги, що качок або куріпок люди вбивали/ловили значно частіше. Розклавши кістки по історичним періодам (такий собі "зооархеологічний пасьянс") вдалось виявити речі, раніше не помітні.
Такі як інтерес людей неоліту-бронзового віку до сов. Їх знаходять навіть у маленьких вибірках. Наприклад в неолітичному поселенні на Шулаївому острові знайдено 11 пташиних кісток, з яких одна пугача, одна сови сірої. У трипільському поселенні Бернова Лука знайдено лише сім пташиних кісток із яких дві совині. У трипільському поселенні Поливанів Яр виявлено лише одну пташину кісточку і та сови довгохвостої. Щось люди надумали про сов таке, що стимулювало на них полювати. До слова згадаймо трипільські статуетки жінок із обличчям сови.
За часів Залізного віку інтерес до сов суттєво впав. Це помітно не лише на кістках, відсутність сов у мистецтві скіфів раніше відмічала українська дослідниця античності Оксана Ліфантій. Натомість зросла зацікавленість у денних хижих птахах. Кістки шулік, канюків, лунів, а особливо орлів знайдено не лише в античних колоніях, але й поселеннях скіфів та вельбарської культури (перші століття н.е.). Можливо потяг до денних хижаків прийшов від Середземномор'я, загальновідома любов римлян до орлів. Та є більш суттєве питання на яке не маю відповіді – з чим пов'язана зацікавленість совами у давніші часи і зменшення інтересу в античності? Впевнений, що за цією зміною "кісткового набору" археологічних знахідок приховані переміни в міфах, у світогляді. Але які саме?.. Не знаю.