Мультимодальна клінічна супервізія

Супервізія чи терапія терапевта?
Все частіше трапляються випадки, коли замість повноцінної супервізії психолог отримує власну сесію терапії на тему, чим його дратує клієнт, чому психолог відчуває тривогу на сесії або як працюють його захисти.
Насправді супервізія має допомогти зрозуміти терапевтичну взаємодію, бо ж недарма сам термін «супервізія» перекладається з грецького як погляд згори.

Для цього в супервізії використовуються спеціальні моделі, як-то 7-фокусна модель Гокінса, IDM Столтенберга або трифункціональна модель Кадюшина – суть їх в тому, аби поглянути на процес терапії з різних позицій, зрозуміти проблему взаємодії, витіснені афекти, ролі, помилки терапевтичного плану тощо.
Повноцінна супервізія дозволяє розкласти по поличках чотири аспекти:
- Симптоми, запити, акцентуації, захисти і травми клієнта;
- Результати діагностики та план терапевтичних інтервенцій;
- Особливості терапевтичного контакту та міра фрустрації терапевта;
- Власні відчуття та реакції психолога (контрперенесення).
Збираючи докупи картину терапії, супервізор може допомогти вийти із «замкнутого кола», поділитися власною експертизою, допомогти осмислити власні відчуття в контакті, підкорегувати план побудови ефективного альянсу з клієнтом, зрозуміти власні сумніви і страхи терапевта.
Відповідно, супервізія не зводиться до підказок і почуттів, це складний комплексний підхід, який дозволяє професійно зростати та робити власні висновки, поглиблювати бачення терапевтичних процесів.

Страх перед супервізією
Всі ми з ним стикалися (всі, хто ходив).
Страшно говорити про негаразди в терапії, озвучувати свої невлучні інтерпретації та неочікувані клієнтські реакції. Страшно отримати нищівну критику та безжальний аналіз помилок. Але пізніше я зрозумів ключову річ: вправний супервізор розуміє, що складні клієнти викликають складні відчуття в контрперенесенні, тож психолог губиться і не може збудувати вдалу комунікацію.
Терапія, як дзеркало, відображає складнощі клієнта, його травми та дефіцити. «Помилки» психолога є наслідком викривлень контакту, який не вдається організувати звичним чином, бо клієнт не такий, як усі. А сильний внутрішній конфлікт клієнта може вимагати задоволення взаємовиключних потреб.

Задача супервізора – допомогти зрозуміти, що відбувається, що пішло не так, чим цей клієнт відрізняється від усіх інших, як із ним працювати. Тому цілком логічно, що супервізант ділиться кейсами, що викликають сумніви, розгубленість, відчуття тупіка, ніби терапія не рухається або ходить по колу. Всі ми з цим стикалися, а тоді ішли супервізуватися.

Вся унікальність в тому, що чим більш заплутаний і складний кейс, чим більше містить протилежних емоцій – тим цікавіше в цьому розібратися. Часом для цього треба замислитися про методологію та етику психотерапевтичної роботи, бо іноді люди приносять вкрай заплутані історії власного життя, і потрібна «ще одна голова», аби все розкласти по поличках.
Також супервізор допомагає зрозуміти власні почуття, власну роль і мету терапії, розрізнити «де моє, а де клієнтське» і це повертає контроль ситуації. Допомагає знайти ключ до ситуації й рухатися далі, накопичуючи безцінний досвід.