The Rock Spectrum

Labyrinthus Stellarum — Lost in the Void (Сингл 2024). Рецензія

Одеські блекметалісти Labyrinthus Stellarum активно готуються до випуску третього повноформатного альбому. Лонгплей Rift in Reality має вийти вже на початку 2025 року, дотримуючись традиції випускати альбоми у першій декаді року. Це певний символізм: обидва попередні релізи гурту також вийшли навесні.

⚫ Третій альбом, за словами музикантів, буде ще більш експериментальним. Аранжування стануть різноманітнішими, але збережуть космічну тематику. Водночас збільшиться кількість епічних моментів, мелодії стануть важчими й агресивнішими. Якщо раніше переважав екстрим-вокал, то тепер на альбомі з’явиться і чистий вокал, що надасть атмосфері ще більшої інфернальної глибини. Одесити неабияк заінтригували своїх слухачів.

🆕 Другий сингл із альбому, Lost in the Void, яскраво демонструє ці зміни. Його звучання перевершує попередній трек, а космічні синтезатори вражають і захоплюють, створюючи атмосферу загадковості й невідомості.

Пісня присвячена завершенню подорожі групи жителів планети Нірлак. Після відкриття розлому в реальності вони опиняються у Порожнечі — первісному світі, богам якого їхній народ поклонявся з початку часів. Проте, потрапивши до Порожнечі, вони усвідомлюють, що не знайдуть там того, чого шукали. Навпаки, Порожнеча стає могилою їхнього виду.

У візуальному оформленні можна простежити, що всі три альбоми на обкладинках об'єднують космічні істоти. Центральний об'єкт з багатьма кінцівками і деталізованою структурою виглядає як істота або механізм із живою естетикою. Його супровідники також можуть бути частиною цього "рою", натякаючи на якийсь космічний симбіоз чи ритуал.

Також, головний об'єкт візуалу можна трактувати, як інопланетний корабель у формі комахи, що прорізає простір, випромінюючи червоні й сині відблиски. Позаду нього — зграя менших кораблів, що ніби супроводжують його в місії. Космос навколо заповнений насиченими деталями: зоряні туманності, планети різних розмірів і відтінків, що додають глибини та епічності.

Червоний потік у центрі зображення схожий на розрив у реальності, що вказує на концепцію альбому Rift in Reality. Загальна палітра контрастує темно-синіми і яскраво-червоними тонами, створюючи відчуття невідомості, небезпеки та вражаючого масштабу.

👀 Я не розкриватиму всі деталі майбутнього альбому — гурт поділився деякими інсайдами, — але повірте, очікування виправдаються сповна. Не дивно, що на стримінгових платформах кількість прослуховувань синглу зростає. Labyrinthus Stellarum впевнено набирає популярність.

Рекомендую звернути увагу на Lost in the Void — він заслуговує на ваш час.

➿➿➿➿➿

Жанр: #AtmosphericBlackMetal
Дата релізу: 27.12.2024

✍️ Автор рецензії: Іван Лисько

🔗 Слухати: https://linktr.ee/labyrinthus_stellarum

блекметалісти Floscule, про яких писав огляд наш Шалений Гедоніст, випустили лірик-відео на одну з пісень.

🎞 дивіться кліп на трек Burn

🔗 альбом послухайте тут: https://linktr.ee/floscule_band

#спектрум_новини

Дві ложки жиру – Крізь сірий дим (Сингл 2024). Рецензія

Парадоксально, але пісня “Крізь сірий дим” тернопільського проєкту Дві ложки жиру нагадує насамперед про дитинство. Не про війну за вікном чи людей, оповитих помстою, а про час, коли друзі захоплено фанатіли від дезкору. Це був кінець нульових і початок десятих років, коли під їхнім впливом я відкрив для себе поняття core.

Зокрема, тоді міцно тримала наші слухацькі позиції ужгородська банда Crucify Me Gently — андеграундна, але якась магія дозволила їй прорватися й до нашої музичної бульбашки. Особливо, якщо ти із Закарпаття, де існував гурт, що “лупасив” не гірше за західні, а ти це слухаєш і вийобуєшся, мовляв “вони із Закарпаття😎”.

Щодо дезкору я завжди був упередженим — докладніше писав про це в рецензії на харківських BLVCK ANGLER. Тож оцінити технічну сторону релізу об’єктивно не можу, бо цей жанр не входить до моїх фаворитів. Утім, рецензувати іншу музику завжди цікаво.

🎧 Прослуховування цього синглу тернопільського проєкту викликає теплу ностальгію за дитинством. І враховуючи, що дезкор у нас грають одиниці гуртів, кожен новий реліз доводить: сцена ще не загинула остаточно.

Звучання пісні “Крізь сірий дим” наскрізь просякнуте олдскульною атмосферою, що нагадує знаковий гурт ALL SHALL PERISH і їхній трек Procession of Ashes. Дві ложки жиру не переосмислюють канонічне звучання, а радше втілюють ті очікування, які свого часу покладали на українські гурти. Багато з них з’являлися й так само швидко зникали, залишаючи лише невеликий слід у спадщині.

✔️ Певною мірою, Дві ложки жиру реінкарнують класичне звучання, сформоване під впливом популярності альтернативної сцени, вдихаючи у нього нові сенси. Однак тут і ховається головна проблема синглу “Крізь сірий дим” — у його міксі та зведенні. Хотілося б зрозуміти сенс пісні без необхідності читати пресрелізи чи пояснення. Вокал у міксі задвинутий назад, тому доводиться буквально вслухатися, щоб розібрати текст і бодай трохи осягнути зміст.

Відомо, що один з учасників проєкту перебуває у ЗСУ, тож звинувачувати гурт у недосконалому продакшені було б несправедливо, тому я лише озвучую свої враження. Але все ж очікування були вищими. З того, що вдалося розчути, текст розповідає про помсту, ненависть і прагнення знищити ворога, який прийшов на нашу землю.

Інша особливість полягає в тому, що продакшн синглу викликає насамперед ностальгію. Але переслуховувати його знову й знову хочеться не так через музичні емоції та звучання, як через спогади про класичну епоху жанру. Якщо порівнювати із нульовими, це якісний дезкор, що нагадує золотий час стилю, коли новий дезкор ставав дедалі стерильнішим. Проте завжди знайдеться хтось, хто скаже: “Та нащо мені це, піду слухати оригінал.”

➿➿➿➿➿

Жанр: #Deathcore
Дата релізу: 01.12.2024

⭐️⭐️⭐️⭐️

✍️ Автор рецензії: Іван Лисько

🔗 Слухати: https://onerpm.link/198220057280

THE EMERGENT — All Inside: Chapter III (Сингл 2024). Рецензія

Вінницька ватага THE EMERGENT продовжує інтригувати шанувальників напередодні виходу нового мініальбому. Кажуть, це буде концептуальна історія, розділена на глави та сюжети. Але поки незрозуміло, як саме гурт планує реалізувати це на ЕР із його обмеженнями. Одне точно: підхід серйозний, як і звучання нового синглу All Inside: Chapter III, який справді може похизуватися якісним звуком. Наразі це вже третя робота в серії синглів, об’єднаних спільною темою — внутрішньою боротьбою ліричного героя, яка, очевидно, й стане основою майбутнього мініальбому.

Несмішний жарт: коли вже металісти припинять боротися із собою? Борються та борються. Якісь залізні люди, чесно, не вбивчі.

До попередніх синглів Inception і Sequel я ставився з певною обережністю. Ну, бо знаєте, я не фанат однохвилинних треків-філерів від серйозних виконавців. Якщо я хочу короткий формат, то звертаюся до альбому "Хардкор-якудза", де короткість — це частина розважального концепту і однохвилинні пісні не є проблемою. Після виходу третьої глави моє ставлення не надто змінилося. Чому так? Поясню, коли з’явиться повноцінний мініальбом. Вважайте це заочним підписом на майбутню рецензію.

🎵 Третя глава — "All Inside" — звучить краще. Нарешті це нагадує повноцінну роботу. Чолов’яги попрацювали на славу й створили справді якісний металкор. Парадоксально, що для цього довелося пережити два попередні треки, які я спокійно міг би пропустити й послухати на ЕР. Цікаво, чому гурт одразу не пішов із козирів.

Звук, накручений Андрущенком, на висоті. У THE EMERGENT із цим завжди порядок. Це той самий добротний металкор із купою приємних моментів: грубі гітарні рифи, мазафачна атмосфера, фірмовий чистий вокал, за яким одразу впізнаєш вінницьких фатьовів.

🌐 До прем’єри синглу гурт підійшов відповідально: накрутили AI-кліп, щоб розкрити історію ліричного героя. Бо що ж може бути більш щирим і людяним, ніж трохи штучного інтелекту в емоційній історії боротьби з собою?

Основна ідея пісні — жити моментом, не ховатися від викликів і брати максимум від життя. Ліричний герой співає про прилив внутрішньої сили ("I feel the rush, it's all inside"), готовність зробити стрибок у невідоме, розправити крила й насолоджуватися кожною миттю.

✍️ Але, чесно кажучи, ця вся тема боротьби із собою, спалення мостів минулого та впевненого руху вперед уже приїлася. Українські метал-гурти — найкращі психотерапевти, які змотивують жити навіть у найглибшій моральній ямі.

З одного боку, це реально надихає: "живи моментом", "не бійся", "літай, як хочеш". Але якщо чесно, змісту в цьому мало, більше схоже на набір клішованих фраз для ранкової зарядки. Певно, гурт просто намагався видати щось дуже "глибоке", а вийшло трохи пустувате.

Можливо, пісня й про важливе, але подана так, що зміст вислизає. Або треба реально "впіймати момент", щоб відчути це, бо текст сам по собі не надто переконливий. Усе це вже схоже на ліричний штамп, зібраний із найстандартніших кліше. І все б нічого, але якби це подано щиро. Однак у третій главі THE EMERGENT я цих емоцій чи нових думок зовсім не відчуваю.

Натомість аранжування — якісні, усе звучить круто. Ще б хлопців переконати, що українською вони стануть крутішими. Але текст... Це як вмикати автовідповідач центру моральної підтримки: "вір у себе", "не здавайся", "все буде ок". Ну, дякую, чувак, я цього ще не чув!

➿➿➿➿➿➿

Жанр: #Metalcore
Дата релізу: 22.11.2024

⭐️⭐️⭐️⭐️

✍️ Автор рецензії: Іван Лисько

🔗 Слухати: https://linktr.ee/the_emergent

Floscule — Ї (LP 2024). Рецензія

✍️ Знаєте, коли справа стосується блекметалу, то до мого сприйняття одразу підключаються певні умовності.

На мою думку, цей музичний напрям найбільше чинить опір спробам щось у собі переосмислити і дуже неохоче впускає до себе сміливі рішення.

Схоже, що сьогодні достатня кількість хороших гуртів обирають собі, грубо кажучи, два шляхи - хтось робить супер мелодійні, похмуро-сумні, розтягнуті хвилин на -надцять епопеї і виграє увагу слухачів саме цим.

А дехто більше припадає до коріння жанру і знаходить у сирості звучання силу, роблячи таким чином матеріал з досить високим порогом для входження.

Звісно ж, більш продвинуті знавці цього стилю можуть вдало поставити мене на місце і по поличкам розібрати мені (або мене), що не треба так грубо все ділити.

Floscule, враховуючи, які досвідчені музиканти формують склад гурту, без проблем розберуть мене теж. Та перед цим я все ж підніму догори цей ☝️палець і таки вкажу, що з цим альбомом ми маємо другий зі сценаріїв, описаних мною вище. Переважно через краст-складову, яку позначають, говорячи про платівку. Тому для цієї роботи налаштувати себе вийде не з першої спроби.

⚫ Та все ж коли вийде - це напрочуд непоганий альбом, зосереджений на важливій темі. Обираючи тринадцяту літеру українського алфавіту в якості назви, Floscule підкреслюють її, як один з символів народної ідентичності; одну з багатьох культурних особливостей, яку на різних історичних відтинках намагалися і намагаються стерти ті, з ким Україні доводиться межувати. Лірика на цій платівці дечим схожа на мантру. Колючу, немов терен. Щиру. Та дещо песимістичну, бо крізь слова пісень відчутно багато болю, що краплями крові запікся на поколіннях.

Як ми знаємо, цей сенс увібрала у себе калина. Floscule присвятили їй окрему композицію "A Tree Of Life" — де загальновідомий мотив пісні "Ой у лузі червона калина..." накладено на блекметал структуру. Занадто помітно, щоб не впізнати, проте достатньо вміло, щоб не бути просто кавером.

Окрему зірку для "Ї" готовий накинути за катарсис. Зізнаюся, я й не очікував якось на його присутність, бо з наближенням до екватору альбому вже підготував себе, що й надалі буду чути бласт-біти, зловісні гітари, які місцями можна робити саундтреками до стихійних лих, та інфернальний вокал Андрій Печаткіна.

А потім "Glimmer of Light" досягає відмітки 3:38 і з тобою щось відбувається. Це такий водночас величний, гіркий і смиренний музичний супровід, від якого виникає дивне полегшення. Думки в цей момент поринають до чогось одвічного, непозбутнього, непідвладного жодному чужому тиску. Притаманного саме українському.

✔️ Цікаво, що частково я спіймав паралелі лірики "Ї" з лірикою електронного проєкту mertvi dereva, а саме альбому "Непереможне Сонце" (створений також вокалістом Печаткіним). Обидві роботи дотичні до оспівування явищ, що кидають на людські долі масивні тіні суцільного фаталізму. Проте роблять це з різними контекстами. На "Ї" передусім через невідворотність боротьби та неспокою, які руйнують навколишнє, щоб крізь роки його цвіт знову повернувся, куди потрібно, а люди знову відчували те, що колись відчували їх предки.

Альбом досить охоче провокує слухача на роздуми щодо узагальненого образу українського шляху. Окремо я б радив також прочитати тексти пісень, адже дуже малий відсоток зможе спіймати це на слух.

➿➿➿➿➿

Жанр: #BlackMetal
Дата релізу: 27.09.2024

✍️ Автор рецензії: Mad Hedonist

⭐️⭐️⭐️⭐️

Слухати: https://linktr.ee/floscule_band