Io Saturnalia!

– Макробій. Сатурналії, 1.10.18

За чотирнадцять днів до січневих календ римляни починали святкувати Сатурналії:

О боги, яку жахливу книгу Катуллу ти відправив, щоб помер він від нудьги в день Сатурналій, найпрекрасніший із днів!

– Гай Валерій Катулл. №14, "До Ліцинія Кальва".

Сатурналії були тимчасовим ритуальним поверненням до Золотої доби Сатурна, коли ніхто не тримав іншого за раба та не мав приватної власності, всі речі були неподільними та спільними для всіх.
Сатурналії – це дозвіл на поведінку, що зазвичай вважається неприйнятною: раби можуть бенкетувати зі своїми господарями та відкрито насміхатися з них, а чоловіки та жінки всіх соціальних статусів можуть вільно спілкуватися, грати в азартні ігри та пити досхочу.

Однак не завжди все було так чудернацькі... На перших Сатурналіях, наприклад, приносили в жертву полонених ворогів. Пізніше святкування зазнало значної реформи після катастрофічної поразки від карфагенської армії при Тразименському озері, що здійняла велику паніку в Римі. Після перегляду сивілиних книг було вирішено, що обряди повинні виконуватися на "грецький лад" (через грецькі гекзаметри з яких quindecemviri sacris faciundis, колегія жерців, займалась тлумаченням пророцтв):

Стосовно інших питань, то коли децемвіри оглядали книги, було вирішено, що треба дотримуватися таких обрядів, які, згідно зі священними рядками, були би приємні богам.

– Тит Лівій. Від заснування Міста, Книга 22, 1.18.

Це відсилає нас до аттичної Кронії, фестивалю коли люди будь-якого соціального статусу разом грали та приймали їжу на згадку про Золоту добу Кроноса:

Тож золотим було перше людей умирущих поріддя –
Вічні боги, що Олімп населяють, його сотворили;
Це ще за Крона було, коли він іще правив на небі.
Люди ті, наче боги, турбот ще на серці не мали,
Легко, безжурно жили; до них ще не квапилась ница
Старість; снага і в руках, і в ногах була у них рівна,
Милі їм учти були, всякі ж біди такі ще далекі!
Хто ж умирав немов засинав; добро ж усіляке
Так і пливло їм: земля самохіттю родила прерізні
Славні плоди; як хотіли так вони й розподіляли
Працю свою, земні споживаючи добра спокійно,
Маючи вдосталь овець, богам блаженним люб'язні.
А коли те покоління людей земля вже покрила –
Вже вони, волею Зевса великого, демони добрі,
Вже на землі вони, опікуни умирущого люду, –
Стежать, хто що вчинив, по правді, а чи по кривді,
Млою сповиті, землю обходять вони і вділяють
Людям багатства: такої сягнули владарської честі.

– Гесіод. Роботи і дні, 109-126.