Життя наосліп

Темряву світу рука розтинає,
Промені сонця спричинюють біль.
Сотні очей справедливість шукають,
Сором ховаючи глибоко в тінь.

Хтось з насолодою день проживає,
Користь черпає зі всесвіту дна.
Інші ж хвилини бездумно ковтають,
Думають: відліку часу нема.

Так рік за роком минають століття,
Не зупиняє годинник ходу.
Більшість укотре зникає в півлітрах,
Серед яких майбуття не знайдуть.

Руки побачать, долоні відчують,
Слух приведе до оази мети.
Дехто звертає, бажання таврує,
Марить шляхами, та йде не туди.

Здібності юного серця вбиває,
Злобу натомість вкладає в нутро.
Стрілки годинника час підганяють...
Ти вибираєш: життя — не лото.

Чорний чи білий — відтінків багато,
Барви не зовні, у собі шукай.
Людство давно почало самострату,
Промінь надії у тебе в руках.

Вогник примарний пульсує у грудях,
Вибухне раптом, немов динаміт —
Іскри віддай зледенілому люду,
Щоб запалити всередині гніт.

Крок уперед і тростина на старті,
На циферблаті не видно доріг.
Жити наосліп, без сумніву, варто,
Навіть якщо хтось зі зрячих не зміг.

©️ Роман Фещак (листопад 2024 р.)

P. S. 13.11.2024 р. був Міжнародний день незрячих — подія, що нагадує про необхідність підтримки людей, які живуть без зору.
#вірш #філософськапоезія #гостросоціальналірика #незрячі #РоманФещак