Різні школи (ч. 2)

З початком війни спортивна школа закрилась, ми кілька місяців жили в Чернівцях.

Син вже був оформлений в «Оптімі» на екстерн, коли з обовʼязкового є тільки екзамени в кінці семестру та року. Всі уроки та контрольні доступні, їх можна проходити в будь-якому темпі і порядку, як заманеться. Або не відкривати взагалі. Ми взагалі тоді забули про школу, але на початку травня прийшов імейл «встигніть здати екзамени до бубернадцятого травня».

Борис пройшов більшість екзаменів за пʼять хвилин кожен, бо там майже в усіх питаннях треба просто вибрати один варіант відповіді з чотирьох. Що в більшості випадків піддається просто логічному аналізу на місці, без потреби дивитись чотири десятки уроків.

Найбільша складність — це екзамен з української мови, бо там треба написати кілька речень ручкою.

На наступний навчальний рік ми нічого краще не придумали. Молодша в садочок ще не ходила — дружина ходила зранку гуляти з ними обома. А потім вдень син вчився, поки його сестра спить.

Ну як вчився? «Вчився». Дивився уроки з «Я досліджую світ» по півгодини на день, бо там місцями розповідали якісь цікавинки. В листопаді здав всі семестрові екзамени, і оголосив, що в нього зимові канікули.

В січні почався наступний семестр, Борис оголошував, що йде вчитись, і, щоб ми йому не заважали, закривав двері до себе в кімнату. Вчився.

Тижні за три ми запідозрили, що щось тут не так, подивились в звіт екранного часу на планшеті — і там за весь цей час було хвилин пʼятнадцять «Оптіми», а все інше — ігри. Син від нашого відкриття уявив собі кари небесні, впав в неймовірну паніку, насилу заспокоїли.

Але ж дивитись всі ці нудні уроки все одно не хочеться! А вони нудні, я кілька подивився разом з ним. Як можна не дивитись уроки? Вірно, здати річні екзамени.

Знов, крім математики та української, де треба писати на папері, все інше зайняло від 3 до 7 хвилин. Можливо такі маневри не проходять десь в сьомому чи десятому класі, але в початковій школі — прям без проблем.

Помітив, що останнє завдання з математики викликало у сина складнощі і купу емоцій, бо принципи він розуміє, а практики не вистачало. А без практики пробиватись крізь складну задачу логічно, а не на звичках та інтуїції, потребує неабияких зусиль.

Пробував писати йому приклади, але це прям купа роботи їх придумувати. Замість того купив зошити типу «тисяча прикладів» за 2-3 клас. Хочеш пограти на планшеті? Ось сторінка з прикладами. Було трохи бунтів, сльози «нічого не розумію», заспокоєння, пояснення різних тем, що відчуття себе тупим — це нормально, і час від часу у всіх так буває. Якщо важку гантель піднімати, то не виникає питань, чому важко. А щоб складні задачі вирішувати, мозок напружується незвичним способом, і до цього треба звикнути.

У мене ще є схильність накинути багато інформації за один раз, і з математикою це погано працює. Одна невелика тема, поки не стало все на 100% зрозуміло і елементарно аж до нудоти — і тоді перемикаємось на наступну.

В решті решт спрацювало дуже добре і математика з «фуууу, не люблю!» перетворилась на доволі цікаву річ. Прості приклади тепер вирішуються швидше, ніж писати відповідь, а складні перестали викликати купу негативних емоцій.

Ще впродовж року син ходив на заняття з англійської пару разів на тиждень, брейк-данс, на ковзанах катався.

Мінуси такого підходу в нашому випадку — нема друзів. На вулиці когось знайти погуляти складно, бо як тільки стає прохолодно, то всі сидять по школам або домам. По усіляким спортивним справам теж тусовки нема — всі прийшли, тренування, всі пішли.

Спілкуватись виключно з батьками та сестрою недостатньо — нудно, навички спілкування не розвиваються.

То з третього класу син знову пішов в офлайн школу. Донька одночасно з тим пішла в садочок, і ми з дружиною нарешті дізнались, як воно, коли діти не сидять у нас на голові цілодобово. (буде продовження)