Минуть десятиліття, і ми воскреснемо в народній пам'яті… Нас тут так багато лягло, а ще немало ляже кістьми, що цей шматок землі української і ці дні, затягнуті димом і нашими воплями, лишаться в віках, як українські ще одні Фермопіли…

[...] Ніхто ніколи не скаже, не посміє сказати, що ми піднесли руки догори і здалися… Ні. Цього ніхто не посміє сказати. Бо це буде неправда. А хто не здався, той ще не є переможений. Неупокорений мертвий воскресає завжди.