Подорожуючи Україною

✅ Бене

Тутешній реформаторський костел Серця Ісуса не може похизуватися аж такою унікальністю, як дзвіниця у Четфалві 🔔
Але він не менш вражаючий своєю архітектурою. Він — інакший взагалі.
По-перше, старший — побудований в кінці 14 сторіччя. По-друге, не повністю вирізблений. Тут вже мікс з каменю та дерева ⚒

Хоч, сама вежечка виконана у такому ж стилі мармароської готики, основа — романська.

🔥 В 1657 році після страшної пожежі храм лежав в руїнах. Його відбудували, і в архітектурному плані додалися ще й елементи бароко.
Так дивишся, і наче переносить машиною часу у епоху лицарів та легенд.

✅ Четфалва

Зізнаюсь чесно, такого я ще не бачив 🤯

Та й взагалі складно уявити по-перше, як це можливо було збудувати з дерева, ще й без фундаменту, ще й у 18 сторіччі.

По-друге, як ця споруда вистояла до наших днів. 30-метрова дзвіниця, виконана у стилі дерев'яної мармароської готики, однозначно є символом села і височіє тут з 1753 року.

Сусід вежі трохи не вийшов зростом, але стоїть тут набагато давніше. Точніше, з 15 сторіччя. Храм побудований вже з каменю на вапняному розчині і теж цікавий — своїми орнаментальними композиціями розпису інтер’єру 😍

✅ Квасове

Продовжуємо маршрут середньовічними митницями на «Соляному шляху» 💫

Наступна — руїни Квасівського замку орієнтовно 12 сторіччя. Хоча, і тут історики сперечаються і намагаються розвіяти міф про один з найстаріших кам’яних форпостів України, стверджуючи про його зведення на 400 років пізніше.

Перша версія мені більше подобається, бо від оцих залишків каміння дійсно аж віє сивою давниною 🏰

Тут історія схожа майже, як брати-близнюки, з іншими значущими будівлями: дарували, продавали, і зрештою знищили.
✍️ У 1563 році угорський сейм, прислухавшись до численних скарг на злочини місцевого феодала Мотузнаї, постановив розібратися, заразом зруйнувавши замок.

У 1564 році війська підійшли, однак замок був порожнім, оскільки Мотузнаї втік. Замок зруйнували. А шо ж, дарма стільки йшли 🤷

Правда, невдовзі власник все ж повернувся і відновив фортецю. Після того, як замок покинув вже нащадок Мотузнаї, у 1627 році він перейшов у власність Давида Шикован-Біловарі. Це був останній власник замку, чиє ім’я зберегла історія.

✅ Виноградів

Рушаймо далі по «Соляному шляху» 💰

Руїни замку Канків, про первісний вигляд якого згадується ще у 10 сторіччі, розташовані на схилі пагорба. Що якраз у 14 сторіччі (деякі історики стверджують, що саме у цей час насправді і було будівництво, не раніше) і давало війську угорського феодала Беке Борше перевагу у захисті, а також контролі доставки товару по Тисі.
Так само як і 5 масивних веж з брамою 🛡

Проте, це не допомогло, коли внаслідок політичних інтриг проти короля Карла Роберта, його армія під час штурму суттєво пошкодила замок, який згодом все ж відновили і подарували королеві Марії 👑

Пізніше сюди майже переїхав барон Петер Перені, щоб стати найзаможнішим землевласником регіону. Ще й на додачу король Сигізмунд І призначив барона керувати марморошськими соляними копальнями, забезпечивши тим самим повний контроль угорської влади над «Соляним шляхом» 🥇

Але Перені вирішив оселитися у більш затишному місці у Виноградові (тогочасному Севлюші) і збудував розкішний палац поруч. А над замком трохи «пошаманив» і передав монахам ордену св. Франциска під монастир.
Та й нормально, бо внаслідок сімейних чвар опонентів барона і юридичної плутанини, йому ще й віддали оборонну споруду у Королеві, про яку я писав вище.

Вже у статусі монастиря Виноградівська твердиня існувала орієнтовно півтора століття. Але за іронією долі, Франц Перені буквально вирвав з рук подарунок свого предка, вбивши більшість ченців-францисканців, адже сам був протестантом.

Таке нахабство було не до душі австрійській верхівці, які були католиками, тож вже приватні володіння Франца руйнують, а його самого беруть у полон. На цьому історія замку — все, тепер стоять лише порослі руїни 🥀