Virsh.ua


Kanal geosi va tili: Ukraina, Ukraincha
Toifa: Kitoblar


Кращі вірші українських поетів.
Сучасна поезія та література.🇺🇦
Звʼязок: @ua_virsh

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Kanal geosi va tili
Ukraina, Ukraincha
Statistika
Postlar filtri


Ти знаєш, що зламав їй крила?
Ні, не одразу, день за днем.
Спочатку дарував їй силу,
А потім став палить вогнем.
Вогнем із слів таких болючих,
Що обпікали, мов вулкан.
І поглядом таким колючим,
Лишав на серці стільки ран.
Вона навчилася з цим жити,
І навіть часом забува
Про те, як це собою бути,
І те, що з крилами була.
Вона себе десь загубила,
Поміж тобою і дітьми,
І серце вже своє закрила,
Вона жила немов в пітьмі.
Ти знаєш... ти зламав їй крила,
Та не радій, ти все ж програв,
Ти міг би стати їй вітрилом,
Та вже ніким для неї став.

Lika Nova


90 років від дня народження Василя Симоненко.

Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ж ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

24.09.1962
• Василь Симоненко 🇺🇦


Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку.

Через сто
Зневір.
Моя душа, запрагла неба,
В буремнім леті держить путь на стовп
Високого вогню, що осіянний
Одним твоїм бажанням.

Аж туди,
Де не лягали ще людські сліди,
З щовба на щовб, аж поза смертні грані
Людських дерзань, за чорну порожнечу,
Де вже нема ні щастя, ні біди.
I врочить порив: не спиняйся, йди.

То — шлях правдивий.
Ти — його предтеча.

Василь Стус.


_____

Я буду тут. Я буду поруч
Якщо підеш. Якщо не схочеш
Я не покину. Я не вмію
Цим даром ще не володію
Пробач мені й навчи піти
Так легко, як це вмієш ти
Без сліз терпких, без зайвих слів
Щоб, поки йтиму, я не вмлів...
Я так захоплююсь тобою
Хоч мóє серце рвеш до болю
Те серце загнане моє
Що все ніяк не осягне
Мистецтва ласки і омани
Що стало сенсом поміж нами
Яке збагнути не дано
Та й нащо здалося воно?
Якщо і так, усе одно
Що було, все, піде на дно...

Канал автора

https://t.me/sonic_poet


В очі дивитися
сенсу нема,
Слухати серцем - вже
ніби розкіш.
Подумки чую
твої почуття,
І не сховатися,
То вже наш
фініш.


Коли закінчиться війна,
Я розцілую всі ікони.
Присяду в хаті край вікна
І буду чуть церковні дзвони.

І буду гладити лице.
Сльоза покотиться — піймаю.
І кожен клаптик чебрецем
В душі своїй повистеляю.

І я наплачусь досхочу.
Сльозами вмию всі могили.
Зварю відвар із перстачу
І вип’ю келишок для сили.

І вип’ю другий, щоб від ран
Не залишилося і сліду.
Наллю наливки повний збан
І понесу її сусіду.

Ми будемо удвох мовчать.
Хміліти разом й тверезіти.
Ми будем пошепки кричать
І в небо кидать жовті квіти.

І сині айстри розцвітуть
На полі битви під Херсоном.
Червоні маки проростуть
Під Києвом над збитим дроном.

Коли закінчиться... Коли...
Усі говорять, що нескоро.
Але готую я столи
І промовляю — скоро, скоро.

Ще день, ще ніч. Та й ще зима.
А там весна і перші грози.
Коли закінчиться війна
Я вам нарву букет мімози.

Галина Потопляк.


У кожного є такі місця,
Забути про які неможливо,
Хоча б тому, що там повітря
Пам'ятає твоє щасливе дихання.

Еріх Марія Ремарк.




Вони тебе руйнують клято кожен день,
Не розуміючи, що вільних не здолати.
Одного дня ти переможеш біль та смерть
І будеш наново радіти й розквітати!

Богдана Казанжи


3 ДНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ! 🇺🇦




Щось лунає в моїй голові,
То не думки,
Порожнеча і тиша.
Кваплять розум мій
Не туди,
Де блукає моя ворожнеча.

Зупинись, озирнись,
дай їм час.
Не занурюйся,
Просто чекай.

Все на світі має кінець.
А в кінці починається нове.


Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

Ліна Костенко




Чи стали твої дні короткими мов миті?
Чи то нестерпно так
життя загнало в кут?
Сьогодні ти живий,
а завтра, клац -
ракета.
І мить - не довша
аніж звук.

8 липня.
Київ


Пекучий день... лісів солодка млява...
смага стежок... сонливиці левад...
Іде гроза дзвінка і кучерява
садам замлілі руки цілувать.

Краплини перші вдарили об шибку.
Кардіограма блиснула крива.
Вітри з розгону поламали скрипку,
гуде у сосен буйна голова.

Тремтіння віт, і жах, і насолода,
шаленство злив у білому вогні!
Ну, от і все. Одплачеться природа.
Їй стане легше, певно. Як мені.

Ліна Костенко


Я знову прокинуся зляканим,
Я знову народжуся втомленим,
Минулим життям переповненим,
І буду так голодно плакати.

Я знову відкрию обидва ока,
Подивлюсь на тебе уперше знову.
Скажу тобі "мамо", як перше слово,
І наново зроблю найперші кроки.

Щоб знову, вже знаючи істину,
Сказати її всьому всесвіту,
А як не згадаю - то знов пройду
Дорогою дивних та вигнаних.

Бо так гидко жити у цих містах
Та серед людей, що не хочуть правди.
Я буду за неї вмирати завжди
І я буду жити в твоїх вустах.

І я віднайду свою істину,
І я віднайду твою родимку
І ти мені скажеш, що впоралась,
І я тобі скажу, що впорався.

Канал Автора 👇

https://t.me/revolutionoffreedom




Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг!
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою...
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.

Василь Симоненко,
24.09.1962


Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Ліна Костенко

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.