Ходив берегом, беріг відчуття дому, в якому ніколи не був, але той – був у ньому: радістю впізнавання, сумом за неможливим.
Старався йти так, щоб гострі краєчки мушель не царапали його тінь. Креслив поглядом лінію горизонту. Віями лоскотав тіло вітру.

Йшов стежкою лісу, ніс в собі спогади про те, чого не сталось. Ті випурхували з його язика, обертались птахами – від справжніх не відрізнити, от тільки гнізда вьють з невиконаних обіцянок.

Підіймався сходами міста. Уявляв, що він міст між загадним і здійсненим. Між вигаданим і справжнім. Між любов'ю і ще сильнішою любов'ю. Між силою і красою. Відчував, як собою з'єднує землю й небо, сіль і Місяць, Сонце й серце.

Не знає тепер, як вмістити в собі усе це.