Знаєте, мені так самотньо. Ніколи ще я не відчувала такий сум, як зараз. Прокидаюсь кожного ранку, дивлюсь на все це і розумію, що моє життя просто проходить мимо мене. Всі ці люди, події, справи, - все це не приносить абсолютної ніякої радості, ніяких змін. Не залишилось нікого, кому я б могла довіритись, поплакатись навіть. Нікого, хто б сказав мені: "все гаразд, я з тобою", "прорвемось", "ти потрібна мені...". Взагалі. Скажете, мабуть, що я жалію себе, скиглю, але нехай. Кажіть, що хочете. Раз у житті немаю кому виговоритись, то хоч тут, анонімно. Нехай все буде як є, а змінювати щось в мене вже немає сил.
Дякую тим, хто дочитав. Будьте щасливі, та ніколи не сумуйте.