💥 Донецька область: шахти, фортифікації та “патріоти з діркою в кишені” 💥
😏 Про тих, хто будує вілли замість бліндажів
Є у нас особлива каста людей — ті, хто вирішив, що бетон краще виглядає у вигляді тераси на віллі в Іспанії, а не у бліндажі на передовій. Вихід є: зробимо з цих “патріотів” зірок реаліті-шоу. Фото, телефони, адреси — усе на публічний огляд. Хай народ знає своїх “героїв” в обличчя, а самі вони дізнаються, як це — шукати квитки до Польщі за 5 хвилин.
🕵️ “Але ж я лише кум!”
Ні, друже, якщо ти племінник, сват або тіньовий “інвестор”, то тебе це теж стосується. Усі ці “невинні” родичі мають звичку раптово ставати “підприємцями” року, тому і їх доведеться підсвітити. Світло прожектора лікує не лише від корупції, а й від бажання тримати “золотий унітаз” удома.
🛠 Про шахти та батарейки майбутнього
Донецька область — це не лише фортифікації, а й стратегічний ресурс майбутнього. Здавалося б, уся увага на вугілля, але насправді тут заховані “козирні карти” України. Літій — те, без чого смартфони та електрокари можуть відправитися в “кам’яний вік”. І саме за ці родовища нам треба триматися міцніше, ніж за останній батон у магазині під час блекауту.
🔍 Два головних скарби Донецької області:
• Шахта, про яку писав Сунь Цзи, найбільша в Україні, без неї економіка дуже втратить.
• Родовище біля Курахового — тут не тільки вугілля, а й літій. Ви ще пам’ятаєте, скільки коштує акумулятор до iPhone? Отож-бо. Це наше “цифрове чорне золото”.
😏 І пам’ятаємо натяки сенатора Грема:
“Не кидайте Україну, бо тут є що захищати.” І ні, це не лише про людські права та демократію, а й про ресурси, які цікаві великим гравцям. Вони не стануть просто так залишати ці багатства в руках того, хто не вміє ними користуватися.
☝️ Про плакати та вічний спокій
На вулицях ми звикли бачити плакати з воїнами, які віддали життя за Україну. Але справедливість вимагає ще один плакат. І знаєте кого туди поставити? Того самого чиновника, який крав бетон для бліндажів. І ні, не на білборд — на меморіальну дошку. Бо ціна такого “патріотизму” — життя бійців.
🤷♂️ Мораль історії:
Крадіїв треба перетворювати на меми або на трупи. Нехай їхні імена будуть відомі кожному українцю, щоб будь-який дзвінок у двері був для них стрес-тестом на міцність нервової системи. І нехай вони мріють лише про одне: щоб їхні імена не опинилися у публічній базі. Бо слава — це добре, але не така.
Дике поле
😏 Про тих, хто будує вілли замість бліндажів
Є у нас особлива каста людей — ті, хто вирішив, що бетон краще виглядає у вигляді тераси на віллі в Іспанії, а не у бліндажі на передовій. Вихід є: зробимо з цих “патріотів” зірок реаліті-шоу. Фото, телефони, адреси — усе на публічний огляд. Хай народ знає своїх “героїв” в обличчя, а самі вони дізнаються, як це — шукати квитки до Польщі за 5 хвилин.
🕵️ “Але ж я лише кум!”
Ні, друже, якщо ти племінник, сват або тіньовий “інвестор”, то тебе це теж стосується. Усі ці “невинні” родичі мають звичку раптово ставати “підприємцями” року, тому і їх доведеться підсвітити. Світло прожектора лікує не лише від корупції, а й від бажання тримати “золотий унітаз” удома.
🛠 Про шахти та батарейки майбутнього
Донецька область — це не лише фортифікації, а й стратегічний ресурс майбутнього. Здавалося б, уся увага на вугілля, але насправді тут заховані “козирні карти” України. Літій — те, без чого смартфони та електрокари можуть відправитися в “кам’яний вік”. І саме за ці родовища нам треба триматися міцніше, ніж за останній батон у магазині під час блекауту.
🔍 Два головних скарби Донецької області:
• Шахта, про яку писав Сунь Цзи, найбільша в Україні, без неї економіка дуже втратить.
• Родовище біля Курахового — тут не тільки вугілля, а й літій. Ви ще пам’ятаєте, скільки коштує акумулятор до iPhone? Отож-бо. Це наше “цифрове чорне золото”.
😏 І пам’ятаємо натяки сенатора Грема:
“Не кидайте Україну, бо тут є що захищати.” І ні, це не лише про людські права та демократію, а й про ресурси, які цікаві великим гравцям. Вони не стануть просто так залишати ці багатства в руках того, хто не вміє ними користуватися.
☝️ Про плакати та вічний спокій
На вулицях ми звикли бачити плакати з воїнами, які віддали життя за Україну. Але справедливість вимагає ще один плакат. І знаєте кого туди поставити? Того самого чиновника, який крав бетон для бліндажів. І ні, не на білборд — на меморіальну дошку. Бо ціна такого “патріотизму” — життя бійців.
🤷♂️ Мораль історії:
Крадіїв треба перетворювати на меми або на трупи. Нехай їхні імена будуть відомі кожному українцю, щоб будь-який дзвінок у двері був для них стрес-тестом на міцність нервової системи. І нехай вони мріють лише про одне: щоб їхні імена не опинилися у публічній базі. Бо слава — це добре, але не така.
Дике поле