дитсадок у смартфоні

Казка на ніч

Про Грицька, що боявся води
Завадович Роман Михайлович

Гриць, відколи уродився,
Сам ні раз у не умився,
Бо такий удався зроду,
Що й не подивився в воду
— Так боявся він води,
Мов великої біди.

Ріс Грицько собі, нівроку,
І чорнів-темнів щороку;
Раз , як в дзеркало поглянув,
То побачив темну пляму :
„Гм, чи я це мав би бути?
Ні, то дзеркало зіпсуте!”

А ж Грицькові сон приснився:
Десь він ніби опинився
Серед степу, серед поля,
Розглядається довкола
— Раптом бачить ліс чи гай,
А на дошці напис : „Рай” .

У раю тім янголята
Білі, наче лебедята.
Каже Гриць:
„Не йду туди!
Там затягнуть до води!
Скажуть:
„Ну, обмийся в нас”.
Ні, дам драла, поки час!”

І пішов він в яр глибокий,
А в яру тім стовп високий.
Під стовпом Грицько наш став,
Напис „П е к л о” прочитав.
Купка хлопців там була
Чорних, як смола.

„Ці води не знають люди !
Тут мені вигідно буде!”
— Так Грицько поміркував,
В пекло помарширував.
Мац себе за лоб — овва!
А на лобі — роги два.. .

Так Грицько, що не вмивався,
Чортиком, нарешті, стався;
Вже шкода тепер гадати,
Як би з пекла драла дати!
З пекла вороття нема,
Все — дарма!

Брикнув Гриць крізь сон з тривоги,
Мац за лоба — де ж ті роги?
„Е, це тільки сон.. . Дурниці!
Але . . дайте но водиці!”
Так то сон йому поміг
— Гриць біленький став, мов сніг.