The ДОКУМЕНТАЛІСТ

Ці дві світлини з першого погляду не мають жодного відношення до українського визвольного руху.

Насправді ж все цікавіше. Вони про поїздку на лікування до Одеси головкома УПА - Романа Шухевича та його з'язкової - Галини Дидик

Весною 1948 року серцеві хвороби Шухевича загострилися. Ослаблення серцевого м'язу та підвищений тиск не давали керівнику підпілля повноцінно працювати. Відтак, у травні 1948 року Галині Дидик вдалося організувати дві путівки в санаторій "Лєрмонтовський" в Одесі.

Санаторні путівки були оформлені на фіктивні документи начебто двох вчителів - Хом'як Анни Степанівни та Польового Ярослава Васильовича. Подорожували літаком за маршрутом "Станіславів - Одеса".

Фото 1 - Галина Дидик (Джерело: Архів СБУ)

Фото 2 - Курорт "Лєрмонтовський" (Джерело: Музей-архів преси)

Як втримати чоловіка, який хоче розлучитися. Зі свідчень арештованого чекіста, 1939.

ГДА СБУ.

Путін міг би не народитися. Колекція совєтських презервативів. Дивіться - https://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/10/25/1201/

Мені "подобається", коли викладуть в мережу фотографію кефіру в скляній пляшці або бутилку водки з пробкою "чебурашка" і млосно так припишуть внизу "а пам'ятаєш"

Та, бля прекрасно пам'ятаю! А багато чого ось не пам'ятаю, хоч убий. Помідорчиків свіжих взимку не пам'ятаю. Балика, сирокопченої ковбаси, ікри, осетрини, лососів не пам'ятаю.

Приховують бархани пам'яті інформацію про джинси, пристойне взуття, адекватну побутову хімію, нетоксичні дезодоранти, одеколон, який не викликав головний біль (навіть якщо його не пити) засобах від тарганів. А самих тарганів пам'ятаю прекрасно. А пам'ятаєш? Звичайно! Незлічені орди рудих тарганів входили в продуктовий кошик радянської людини і цупили все, що там було.

Щоб вивести тарганів потрібно було зварити яйце, картопляне лушпиння, усе це змішати з борною кислотою, накатати кульки і розкидати по кухні. Таргани жерли і раділи.
А пам'ятаєш? Батареї пальчикові. Елемент живлення. У Попасні був магазин електроніки. Там продавали барабан, дві балалайки, зламаний фен і іноді, раз-два в рік, магнітофон "Томь-305". Батареї продавали частіше, рази три за рік. А мій совєтський плейєр "Вега" (А пам'ятаєш?) жер їх чотири штуки за дві години. Доводилося купувати батареї дрібним оптом і зберігати в холодильнику.

А холодильник пам'ятаєш? Дніпро або Донбас. Надійний, як танк. І такий же по звуку движка. Він взагалі був дуже схожий на танк, і лобовою бронею і обтічним корпусом. Я завжди чекав, коли звідти вилізе веселий замурзаний танкіст із залишками наших сосисок у будьонівських вусах і дзвінко запитає: "на Берлін куди"? А Берлін пам'ятаєш? Не пам'ятаєш? Ось і я теж. Бердянськ пам'ятаю, смутно Сочі. А Берлін не пам'ятаю, і Варшаву, і Прагу і Лондон, і Париж. Тільки по зведеннях політінформації. У Парижі знову страйк робітників. А страйки робітників у нас пам'ятаєш?

Не було. Не тому що все було краще чим в Парижі, а тому що страшно. А радіо пам'ятаєш? У ефірі піонерська зорька. Це з розетки. І Голос Америки по коротких хвилях. За це можна було сісти. За те, що ти слухаєш радіо іншої країни. А за те, що у тебе волосся на 20 сантиметрів довше або навпаки скроні поголені - батьків в школу, громадський осуд, з піонерів виключать. "Не явився на суботник. Зрадив клас"!.

А пам'ятаєш? Великі безглузді будівництва, єдиний голодний патріотизм, і усі мають бути однаковими, пам'ятаєш? В ідеалі у військовій формі, бажано, щоб все як в казармі, люди похилого віку і діти підносять снаряди, жінки (пардон, баби) народжують нових захисників Вітчизни, які завтра підуть в наступ. Захисники Вітчизни завжди ходять тільки в наступ, як це не парадоксально. Вони захищають нас в Анголі, в Ефіопії, в Афганістані.

Страшно подумати, щоб було в Харкові або Деркачах якби захисники вітчизни не гинули на гірських серпантинах Афгану. Пам'ятаєш? (с) Mark Limarenko