Лабораторна миша

Шановні, доповідаю.

Тачка 61/42 Ford Ranger для 112 бригади ТРО завдяки Вашій підтримці в'їхала в Україну (Альберт Павлович, Павло та Алла, особлива подяка).
За підбір і безпечну доставку традиційно дякуємо Taras Herasymchuk.
Але і це не все.
Разом із машиною до нас на один з майбутніх розіграшів доїхали дві картини, написані Inna Pantelemonova.
Дякуємо!

А поки нагадую, що до 12 ночі у Вас лишається останній шанс взяти участь у розіграші Мистецький.
https://t.me/mouselab/7188

Рівно в нуль-нуль-нуль-нуль Мартин Брест перетвориться на гарбуза і прийом ставок буде завершено.

Майте тиху ніч.

Що мене дивує в наших людях…
Після того, як росія вдерлася до України в 2014 році, стабільно продовжував існувати прошарок, що купував собі Жігулі з салону.
Вести, гранти, ніви тощо.
Логіка була проста - машини дешевші, а те, що йде війна - ну і шо?

Українські бізнесмени радо йшли назустріч простому наріду і тримали автосалони Лада, запускали на АвтоЗАЗі виробництво російських відер з російських комплектуючих.

Держустанови не відставали: купували на тендерах УАЗи, ПАЗи, ГАЗи, бо ж дешевше, а якісь формальні заборони на купівлю у країни-агресорки обходили просто: завозили сюди машинокомплекти, збирали, інколи робили надбудови українського виробництва і вуаля - зроблено в Україні.

Те саме відбувалося і з МАЗом. Наші міста заполонили автобуси і сміттєвози цієї марки, бо були непогані і дешевші.
І байжуже, що розумні люди кричали, що білорусь дотує свого виробника, щоб вибити нашого - ефективні менеджери не бачили в цьому проблем.
Скільки грошей утекло в білорусь, яка впустила в нас російські війська - годі уявити.

Прийшов 2022 рік.
Російські відра, на щастя, зникають з доріг, але цілі КАТП і автобусні парки регулярно опиняються на межі колапсу, бо ніде взяти білоруські чи російські запчастини на таку ж техніку.

Але святе місце порожнім не буває.
І що ми бачимо?
Простий люд системно купує китайців.
Громадяни радіють від китайських авто на електро чи неелектротязі.
Красіво, мультимедійно, молодьожно.

А держпідприємства охоче купують комунальну техніку на базі китайських вантажівок - джакі, хово, сітракі і т.і.

І воно ж одна справа, що Китай практично в усьому і всюди. Телефони, ноутбуки, лампочки і килимки. Вибору майже немає.

Але ж коли люди при наявності ринку європейських і американських авто системно ввалюють свої гроші в підтримку автомобілебудування країни, що підтримує росію - це вражає.

Білд йор дрім - світить ззаду напис на китайці біуайді.
Яку мрію? Яку мрію пропонує будувати китайський автовиробник?

З ностальгією згадую, як окремі унікуми тягнули в Україну Іран Кхордо - іранську копію пежо 405.
Де вони? Як себе почувають власники тих авто?
Певен, що і зараз знайшлися б підприємливі вкраїнчики, які за першої ж нагоди почали б знову тягнути той мотлох покупцям, яким «какая разніца» важливіша за питання нацбезпеки.

Сумно це все.

Якщо Україна так беззубо і далі толеруватиме китайський автопром (хоча його скоро забанить і Європа, і Штати попри всі розповіді про вільний ринок, бо, насправді, там, де Китай - ніякого вільного ринку немає) - буде така ж біда, як і з російськими тєлєжками.

Машина 60/42 вийшла з ремонту.
Дякую Вам.

Майте тиху ніч.

Міша, у тебе День народження.
Хай бережуть тебе імовірності.
Просто добре роби свою роботу.
Просто добре роби свою роботу.

Майте тиху ніч.

P.S. Діма добре ставився до Доджа Нітро. Машина ціла і продовжить службу в Силах оборони. Ми, в свою чергу, завдяки Вам, будемо підтримувати її працездатний стан, поки стане сил. Тобто до перемоги.

Один... два... три...

Сьогодні День народження у морського піхотинця Михайла, що тоді, 5 березня 2022 року витягнув нас з оточення в Ірпені. Я, до речі...

чотири... п'ять... шість...

до речі, коли він мене нещодавно вітав з аналогічним Днем, то я йому подякував за те, що маю змогу бачити свою родину і тримати дитину на руках...

десять... одинадцять... дванадцять...

А він знаєте, що каже?
- Припини дякувати. Це, - каже, - наша робота.
- Міша, - кажу, - якби у нас в країні кожен так робив свою роботу, то ми не впізнали б країну...

двадцять чотири... двадцять п'ять... двадцять шість...

Міша довго мовчав в слухавку і коротко мовив:
- Дякую.
- Дякую за службу.

Сорок... сорок один... сорок два...

І сьогодні ж ховали Діму (на фото). Бойового медика. Я нещодавно писав.
Нітро ми йому передавали, а він побратимів витягував під Покровськом, його самого затрьохсотило, а потім він став на щиті.

Шістдесят чотири... шістдесят п'ять... шістдесят шість...

У нього, виявляється, дружина є. Чи була. Колишня, в сенсі. Я не дуже зрозумів. Молода, красива. Стояла на церемонії, плакала. Почесний караул давав залп у три постріли, грала тужливу мелодію труба, а вона стояла і плакала. Я не знав...

Сімдесят вісім... Сімдесят дев'ять... Вісімдесят...

Я не знав, що у Діми була дружина. Він так себе на війні поводив, наче завжди був сам. Шибайголова. Весь час був веселий і усміхався, навіть коли навколо був пи... було пекло.

Дев'яносто п'ять... дев'яносто шість... дев'яносто сім...

Так то побратим про нього розказував. Побратим на милицях. Так і каже:
- Це ж Дімка мене останній раз рятував. На машині вивозив, обезбол колов. Питає "Болить?", а я кажу: "Болить!", то він ще дав. Мене вивіз, всіх вивіз, а сам... а сам от...

Сто один... сто два... сто три.

Ось сто третій ряд по 8 хрестів в кожному.
Це скіки? Більше восьмиста хрестів з фотографіями в пікселі і прапорами бригад?
Це суто сектор поховань захисниць і захисників України.
Тільки один з секторів одного з цвинтарів одного з міст України, в якій алеї героїв повільно перетворюються на квартали.

П'ять свіжих могил в сто третьому ряду.
Дімкіна четверта. Третій залп. Почесний караул повільно, за правилами, згортає державний прапор.
Скоро все завершиться.
Прапор віддадуть або мамі, або дружині і все.

Але розпорядниця в пікселі чомусь іде до нашого натовпу, обіймає якогось хлопчика і виводить поперед усіх.
Вона тримає його міцно за плечі і щось шепоче на вухо.
Ніхто з решти дорослих навіть не пробує за ними іти далі.

Пекельна думка обпалює мій мозок, але вже пізно тікати у задні ряди, щоб того не бачити.

Боєць з прапором карбує кожен крок.
Земля чорна і м'яка, як той оспіваний родючий український чорнозем, але наче ввижається, що кожен удар зелених таланів віддається луною від високих сосен навколо.

Воїн стає струнко перед хлопчиком і каже щось на кшталт
"Від імені Президента України і народу України передаю тобі прапор країни, яку твій батько захищав до останньго подиху".

Твій батько.
Діма, виявляється, був батьком.
У Діми був син.

Боєць кладе йому у руки згорнутий прапор.
І зверху ще медаль Ветерана війни.
Дитина, що миттєво стала дорослою, притискає прапор до грудей, а вже за секунду його притискають до себе мама, бабуся і усі оточуючі.

Ви можете мені не вірити, хоча у мене є свідки, але в цей момент по небу пролетів ключ з шести лелек.
Хай орнітологи розбираються, як-то в листопаді трапилося.
І чи лелеки то були, а може білі журавлі.

Знаєте, яке найкраще привітання для мене було на мій День народження?
"Сьогодні на твою честь ми когось знищимо".
Ви цього бійця, до речі, всі знаєте. Серйозно.
Але я не скажу, хто це.
Скажіть мені десять років тому, що мені таке казатимуть і я усміхатимусь - не повірив би.
Скільки я не дотикаюсь до всього цього жаху, інколи не можу повірити, що все це відбувається насправді.

Мене вражають люди, які досі живуть минулим життям, імітують його і вважають, що все може просто зупинитися та якось налагодитися.
Десь посередині. І всьо. Ніколи знову.

Знову. Завжди. Допоки існує росія.

Дмитрий Лагойко, позивний Гінеколог, вічна пам'ять.

Одного разу один мешканець боліт вирішив піти зі зброєю - чи-то через гроші, чи-то через відсутність мозку - на нашу землю.
І йому "ЖЕНА СКАЗАЛА ВЕРНУТЬСЯ ЖИВЬІМ".
Але трапилась йому на шляху наша 38 окрема бригада морської піхоти і шеврон опинився у мене.
Власне, я не просив, але саме таким був обмін на ключі від тачки 58/42.

Це вже п'ята машина.
Нє, вона п'ятдесят сьома, яку ми із Вами та Мартин Брест ремонтуємо і передаємо від проєкту 42 тачки на ЗСУ у війська, але саме п'ята, яку придбала спільнота Evhen Zborowski для нас же.

Anastasiia Vasenko, Данило Карнацький, Iryna Dzhola, Olga Schilling, Yura Kononenko, Andrii Omelchenko, Oleh Fishchuk, Yaroslav Smolin, Dima Kononenko і Євгене, дякую Вам.
Ви сумасшедші.

Що характерно, ця банда має традицію з машиною фотографуватись на згадку.
Але цю тачку ми так швидко ремонтували і бригада її так похапцем забирала, що фоткались вони прямо біля підйомника у знятого підрамника.

Загалом, дякую усім. Тачка вже працює кілька днів у військах і цілому підрозділу стало легше змушувати росіян порушувати дані жьонам обєщанія.

Yevhenii Movchaniuk, традиційно дякую за інструмент.
Олександр Радченко, пам'ятаю про килимки і т.і. Не встигаю поки. Шось все весь час несеться.
Андрей Рошу і Андрій Калєнченко - дякую за комплект шин з дисками. Поїхали разом з цією тачкою.

Завдяки Вашій підтримці, сподіваюсь, що скоро будуть теж хороші новини.
А Ви поки не забувайте брати участь в розіграші "Мистецький", бо у мене на балконі тупо немає місця.
https://t.me/mouselab/7188

Майте тиху ніч.

Певен, що кожен з Вас натрапляв на математичні задачки в стилі «Неймовірно, але 230-220*0,5 =5!».
І, що характерно, відповідь вірна.
Я такі дуже люблю, бо в коментарях стоїть такий срач до неба, що трохи відволікаєшся від нашої потужної та незламної об‘єднаної української реальності.

Є і більш цікаві приколи про човен, козла, вовка і капусту, яких треба перевезти на інший берег, про подвоєння кількості зернин на шаховій дошці, або про продуктивність копачів траншеї.

Що характерно, у більшості задач відповіді контрінтуїтивні, очевидні рішення - неправильні, а над розв‘язком слід добряче пометикувати.

Штош.
Вдруге за цей місяць я пропоную Вам звернути увагу на книгу, яку я ще не читав, але продивився по-діагоналі.
І ця книга теж з математики, як і рекомендований мною десь у попередніх дописах журнал У світі математики.

Кateryna Terletska та Катерина Антошина випустили книжку Навчання на основі головоломок.
Це не класична проста підбірка задачок, а, фактично, інструкція для батьків, які типи головоломок бувають, як їх вирішують і, власне, самі головоломки.

По собі знаю, що розмірковування в голові над якоюсь цікавою задачкою чудово вирішує три задачі:
А) тренує мозок
Б) «скорочує» час в київських заторах
В) допомагає міцніше заснути 🙂

Пост Катерини про книгу https://www.facebook.com/share/p/1DXNAfTEkG/?

Посилання на книгу - https://api.man.gov.ua/api/assets/man/d9c3e838-9129-4485-9fcb-5d2c89926d50/

Загалом, якщо Ви - тати, мами, бабусідідусі - воно для Вас.

Майте тиху ніч.