Правила встановлюють сильніші. Частина І: Ілюзія впливу громадян.
Чи справді громадяни керують державою? Чи це лише заспокійливий міф? У новій публікації я звертаюся до “невтішної емпірики” – сучасних політологічних досліджень, які ледь не підтверджують цинічні прогнози сторічної давнини самого Вільфредо Парето.
🧩 Дослідження Гілєнса та Пейджа, що спирається на масштабний масив даних, доводить: вплив пересічного громадянина стає статистично незначущим саме тоді, коли його позиція розходиться з інтересами еліт та організованих бізнес-груп (бізнес-лобі і тп).
🧩 “Європейський виняток”. Дослідження Інституту Макса Планка (Німеччина) та дані з Нідерландів і Норвегії показують: навіть у Європі система все одно має системний ухил у бік топ 10%-1% найзаможніших груп.
🧩 Пастка часу. Еліти мають ресурс "уваги" через медіа. Громадяни мають дефіцит часу та апатію, тому політична обізнаність стала розкішшю.
Публікація у вільному доступі: Правила встановлюють сильніші. Ілюзія впливу громадян на політику? Частина І.
Одна з тем публікації, яка несе у собі головний виклик, про який часто забувають – це фактор часу. Пересічні громадяни мають лише 24 години на добу, значну частину з яких забирає робота та буквально життя з його викликами та проблемами. Очікувати, що в таких умовах втомлені громадяни самоорганізуються, розберуться аби зробити “якісний” вибір – це небезпечна наївність.
На фоні цього, мені згадується трагедія Гая Гракха (публікацію про якого ви можете знайти тут). Він був тим рідкісним представником еліти, який запропонував народу реальні, складні структурні реформи.
На це правляча еліта (оптимати), відправила до народу свою маріонетку — Марка Лівія Друза, який замість продуманих реформ просто почав обіцяти більше, швидше і безкоштовно.
Народ, виснажений бідністю та нездатний розібрати запропонований їм дизайн реформ, зрадив Гракха, обравши солодку брехню Друза. В результаті, у мить відчаю перед загибеллю Гай Гракх кинув слова, які занотував Плутарх (Життєпис Гракхів, 37):
Гай прокляв римський народ, благаючи, щоб як відплату за свою зраду та чорну невдячність він навіки залишився в рабстві.
Однак, ця зрада була закономірною. Як і в Римі, так і сьогодні: люди, що живуть в складних життєвих умовах, часто фізично не мають ресурсу, аби відрізнити «Гракха» від «Друза». І саме цим користуються ті, хто встановлює правила.
Нерівність (в першу чергу економічна), криза освіти та засилля інформаційного простору різного роду «Лівіями Друзами» створюють колосальний бар'єр для усвідомлення викликів, які перед нами стоять. Тому в таких умовах домінування еліт є закономірним. І саме від якості їхньої волі та рішень, хочемо ми цього чи ні, залежатиме майбутнє держави.
Тому в наступних публікаціях ми поговоримо про те, чим відрізняються еліти-могильники від еліт, які стають «Батьками-засновниками». Розберемо, як формуються їхні переконання (тут нам допоможе гарвардський професор Майкл Сендел і його праця) та підсумуємо найцінніші уроки з мого римського циклу.
З прийдешніми святами вас, дорогі друзі! Будемо сподіватися, що 2026 рік дасть нам більше приводів дивитися в майбутнє з оптимізмом.
Чи справді громадяни керують державою? Чи це лише заспокійливий міф? У новій публікації я звертаюся до “невтішної емпірики” – сучасних політологічних досліджень, які ледь не підтверджують цинічні прогнози сторічної давнини самого Вільфредо Парето.
🧩 Дослідження Гілєнса та Пейджа, що спирається на масштабний масив даних, доводить: вплив пересічного громадянина стає статистично незначущим саме тоді, коли його позиція розходиться з інтересами еліт та організованих бізнес-груп (бізнес-лобі і тп).
🧩 “Європейський виняток”. Дослідження Інституту Макса Планка (Німеччина) та дані з Нідерландів і Норвегії показують: навіть у Європі система все одно має системний ухил у бік топ 10%-1% найзаможніших груп.
🧩 Пастка часу. Еліти мають ресурс "уваги" через медіа. Громадяни мають дефіцит часу та апатію, тому політична обізнаність стала розкішшю.
Публікація у вільному доступі: Правила встановлюють сильніші. Ілюзія впливу громадян на політику? Частина І.
Одна з тем публікації, яка несе у собі головний виклик, про який часто забувають – це фактор часу. Пересічні громадяни мають лише 24 години на добу, значну частину з яких забирає робота та буквально життя з його викликами та проблемами. Очікувати, що в таких умовах втомлені громадяни самоорганізуються, розберуться аби зробити “якісний” вибір – це небезпечна наївність.
На фоні цього, мені згадується трагедія Гая Гракха (публікацію про якого ви можете знайти тут). Він був тим рідкісним представником еліти, який запропонував народу реальні, складні структурні реформи.
На це правляча еліта (оптимати), відправила до народу свою маріонетку — Марка Лівія Друза, який замість продуманих реформ просто почав обіцяти більше, швидше і безкоштовно.
Народ, виснажений бідністю та нездатний розібрати запропонований їм дизайн реформ, зрадив Гракха, обравши солодку брехню Друза. В результаті, у мить відчаю перед загибеллю Гай Гракх кинув слова, які занотував Плутарх (Життєпис Гракхів, 37):
Гай прокляв римський народ, благаючи, щоб як відплату за свою зраду та чорну невдячність він навіки залишився в рабстві.
Однак, ця зрада була закономірною. Як і в Римі, так і сьогодні: люди, що живуть в складних життєвих умовах, часто фізично не мають ресурсу, аби відрізнити «Гракха» від «Друза». І саме цим користуються ті, хто встановлює правила.
Нерівність (в першу чергу економічна), криза освіти та засилля інформаційного простору різного роду «Лівіями Друзами» створюють колосальний бар'єр для усвідомлення викликів, які перед нами стоять. Тому в таких умовах домінування еліт є закономірним. І саме від якості їхньої волі та рішень, хочемо ми цього чи ні, залежатиме майбутнє держави.
Тому в наступних публікаціях ми поговоримо про те, чим відрізняються еліти-могильники від еліт, які стають «Батьками-засновниками». Розберемо, як формуються їхні переконання (тут нам допоможе гарвардський професор Майкл Сендел і його праця) та підсумуємо найцінніші уроки з мого римського циклу.
З прийдешніми святами вас, дорогі друзі! Будемо сподіватися, що 2026 рік дасть нам більше приводів дивитися в майбутнє з оптимізмом.