Репост из: ✙ Передостання інстанція ✙
Успіхи людожерства
Республіканська партія США зразка 2020-2026 років — яскраве уособлення всіх можливих політичних пороків західного світу. Наприкінці 2024 року ця партія отримала всю повноту влади в наймогутнішій державі сьогодення, що є взірцем прогресу для більшості світу.
Республіканці на піку могутності могли, здавалося, звернути гори. Та що ж у них насправді вийшло?
Вони встановили карикатурну олігархію, за якої можновладдя стало синонімом корупції.
Кинули союзників, з якими десятками років розбудовували систему безпеки й процвітання, бо сподівалися на їх покірність.
Розгорнули червоні доріжки для еталонних кровопивць і вирішили повторити їхні недолугі спроби світового домінування.
Опустили стандарти політичної культури до рівня грубих базарних побрехеньок, апелюючи до неграмотності, невігластва й ірраціональної ненависті.
Спробували незграбно, навіть карнавально відтворити тоталітарні практики ХХ століття з терором та істеричним навішуванням усіх гріхів на призначених винуватців.
Одним словом, увірвалися на міжнародну арену як слон із діареєю в книгарню.
Що могло піти не так? Стався самосаботаж, тож не так пішло геть все.
Замість світового домінування вони отримали по носу як від розчарованих зрадою союзників, так і від кровопивць, які й не думали про щиру дружбу.
У спробі демонстративного побиття набагато слабшого Ірану зазнали ганебного стратегічного провалу й отримали масштабну енергетичну кризу на додачу.
У намаганнях жорстко «очистити» державу від іммігрантів масово порушували права власних громадян, а кількох із них навіть привселюдно вбили без жодної виправданої необхідності.
На кожному з фронтів своєї священної війни республіканці не просто наклали собі в штани, а й зробили вигляд, що так і треба. Самозакохана пихатість політичної сили, яка апелює до християнських цінностей, стала уособленням смертних гріхів.
Вождизм і прості відповіді на складні питання призводять до того, що до керма приходять не найкращі, а найвідданіші, чия компетентність і репутація при цьому стають другорядними критеріями. Привласнена Трампом партія не стала винятком.
Політична сила, засліплена перемогою у 2024 році, сп'яніла від грандіозних можливостей та вирішила, що доброчесність, право й міжнародні зобов'язання — це перешкоди на шляху до величі Америки. Однак уже за два роки неочікувано з'ясувалося, що всі ці речі були її передумовами.
Республіканська партія США зразка 2020-2026 років — яскраве уособлення всіх можливих політичних пороків західного світу. Наприкінці 2024 року ця партія отримала всю повноту влади в наймогутнішій державі сьогодення, що є взірцем прогресу для більшості світу.
Республіканці на піку могутності могли, здавалося, звернути гори. Та що ж у них насправді вийшло?
Вони встановили карикатурну олігархію, за якої можновладдя стало синонімом корупції.
Кинули союзників, з якими десятками років розбудовували систему безпеки й процвітання, бо сподівалися на їх покірність.
Розгорнули червоні доріжки для еталонних кровопивць і вирішили повторити їхні недолугі спроби світового домінування.
Опустили стандарти політичної культури до рівня грубих базарних побрехеньок, апелюючи до неграмотності, невігластва й ірраціональної ненависті.
Спробували незграбно, навіть карнавально відтворити тоталітарні практики ХХ століття з терором та істеричним навішуванням усіх гріхів на призначених винуватців.
Одним словом, увірвалися на міжнародну арену як слон із діареєю в книгарню.
Що могло піти не так? Стався самосаботаж, тож не так пішло геть все.
Замість світового домінування вони отримали по носу як від розчарованих зрадою союзників, так і від кровопивць, які й не думали про щиру дружбу.
У спробі демонстративного побиття набагато слабшого Ірану зазнали ганебного стратегічного провалу й отримали масштабну енергетичну кризу на додачу.
У намаганнях жорстко «очистити» державу від іммігрантів масово порушували права власних громадян, а кількох із них навіть привселюдно вбили без жодної виправданої необхідності.
На кожному з фронтів своєї священної війни республіканці не просто наклали собі в штани, а й зробили вигляд, що так і треба. Самозакохана пихатість політичної сили, яка апелює до християнських цінностей, стала уособленням смертних гріхів.
Вождизм і прості відповіді на складні питання призводять до того, що до керма приходять не найкращі, а найвідданіші, чия компетентність і репутація при цьому стають другорядними критеріями. Привласнена Трампом партія не стала винятком.
Політична сила, засліплена перемогою у 2024 році, сп'яніла від грандіозних можливостей та вирішила, що доброчесність, право й міжнародні зобов'язання — це перешкоди на шляху до величі Америки. Однак уже за два роки неочікувано з'ясувалося, що всі ці речі були її передумовами.