Антиколектор онлайн

Відмовляючи у прийнятті справи № 569/22011/18 до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/119583722 від 05.06.2024  вказала на свою сталу правову позицію, згідно якої фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
       При цьому було враховано, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам.
        ВПВС не вважала, що захищаючи свої права та  інтереси  боржники зловживали  правами.
        Наведена вище правова позиція підтверджена і у постанові ВПВС від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19, в якій зазначено, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами на користь фізичної особи є можливим лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
       За рік, який майже пройшов з часу формування наведених висновків, суспільний контекст не змінився, не відбулось змін (які мають ознаки зворотної дії в часі)в законодавстві, що давало б вагомі підстави для зміни сформованого висновку, будь-які вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованого висновку - відсутні.

Згідно з актом наданих послуг адвокат вчинив такі процесуальні дії: ознайомився з апеляційними скаргами вартістю 500 грн; підготував та подав відзив на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції вартістю 4 500 грн; підготував та подав відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції загальною вартістю 2 500 грн.
       Суд апеляційної інстанції виснував, що лише подання таких доказів не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі.
        Апеляційний суд врахував, що адвокат підготувала лише два процесуальні документи - відзиви на апеляційні скарги, й клопотання у цих відзивах про залишення без змін оскаржених судових рішень, зокрема в частині вирішення зустрічного позову, не були задоволені апеляційним судом.
      Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на обставини справи, а тому зменшив заявлений розмір цих витрат, понесених в апеляційному суді, до 3 000,00 грн.
        ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119583712 від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 погодилась  з такими висновками та додатково наголосила, що витрати на ознайомлення з апеляційними скаргами не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзивів на апеляційні скарги.
         Крім того, відзив на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції фактично дублює відзив на первісний та уточнений первісний позов, за підготовку яких було стягнуто відшкодування цих витрат повністю.

ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119583712 від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 зазначила, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, якийможе бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави.
          Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобовязанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обовязку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.
       При цьому було наведено правову позицію, висловлену у постанові від від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21, що відступлення права вимоги (цесія) - це саме факт заміни особи у зобовязанні, який є правовим результатом відповідного договору.
      Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, приписи ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія.
      Вади предмета договору не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобовязань.                                                                                                                                     Зокрема, сама по собі відсутність нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами торгів, які були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити про нікчемність торгів у цілому, а фактично є незавершеним оформленням договірних відносин між банком та переможцем торгів.                                                                                                                                                    Сторони правочину про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Враховуючи таку правову позицію ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119331841 від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц зауважила, що з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2010 році зобовязання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобовязання до липня 2018 року.
Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до липня 2018 року.
Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобовязання до моменту його усунення.
Тому ВПВС не погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду через пропуск строку позовної давності, оскільки заява банку про збільшення позовних вимог від вересня 2020 року є новим позовом.
При цьому було зауважено, що матеріали справи не містили заяви відповідачів про застосування позовної давності до вимог банку.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові ВПВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
У постанові ВС від 20.10.2021 року № 757/29103/20-ц зазначено, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у звязку із розглядом конкретної справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова ВПВС від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18)
Враховуючи вищезазначені висновки ВПВС в додатковій постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/119265173 від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 дійшла висновку про часткове відшкодування (у розмірі 1/5 від заявлених вимог) понесених витрат на професійну правничу допомогу, оскільки було доведено понесення таких витрат, проте лише одна з пяти пред`явлених позовних вимог була задоволена.