Можеш відписатися від її інстаграму,
Можеш більше не читати її вірші,
Чи робити вигляд, що не читаєш
І не помічаєш, що вони присвячені саме тобі.
Можеш зважувати кожен свій крок, щоб
Випадково не дати їй фальшиву надію,
Шукати сліди безсонних ночей на її обличчі,
Бачити підтекст в усіх її повідомленнях,
Можеш іноді ловити на собі її замріяні погляди,
А коли вона захоче обійняти тебе при зустрічі,
Подивитися їй в очі і спіймати романтичні іскорки.
Справді можеш...

Тільки от вона ніколи не присвячувала тобі віршів,
А якби й так, ти був би останнім, хто б про це дізнався.
Їй давно вже не доводиться ховати від усіх сльози,
А єдине, через що вона не спить до третьої ночі, це курсова.
Просто ти трохи не той принц трохи не з тої казки,
Мабуть, не останній і вже точно що не перший на її шляху,
А вона не з тих, хто двічі наступає на ті ж граблі.
Так що можеш далі бачити те, що насправді не існує,
А можеш підійти і обійняти її. Як друг

1 лютого 2019