Body Connection

Що може стояти за відчуттям тривожності?

В сьогоденні ми, майже всі, відчуваємо страх майбутнього. Нерозуміння, що буде далі. Не задовольняється одна з самих базових потреб - відчуття безпеки. Це породжує страх та як наслідок тривожність. Це виклик з яким всі ми стикаємося на глибинному рівні. Коли зовнішні обставини постійно змінюються і несуть загрозу, відчуття безпеки потребує більше внутрішньої роботи.

Що можна з цим робити?
Для початку можна фокусуватися на створенні "внутрішньої безпеки". Це значить – шукати способи залишатися стійким, довіряти своїм силам та ресурсу навіть у важких обставинах. Наприклад, практики дихання, медитації чи регулярні тілесні практики можуть допомогти в заземленні й відновленні почуття контролю над собою, навіть коли зовні багато невизначеності. Це прості дії, які допомагають повертатися до відчуття стабільності.

Ще один підхід — побудова психологічного ресурсу через опору на близьких людей, підтримку у спільнотах і де можна говорити відкрито. Це створює колективне відчуття безпеки, яке допомагає не почуватися самотнім у тривозі.

Створити абсолютне відчуття безпеки у воєнний час неможливо. Але можна навчитися створювати моменти стабільності всередині, які допомагають рухатися вперед попри виклики.

Нагадую, що завтра 30 жовтня ми починаємо перше онлайн заняття у групі “Про почуття”.
Детальний опис
Записатися 🌐 @Radostavin

Згадав один із довгих ретритів, у якому був учасником. Помічаю, як часто хочеться знецінити отриманий досвід. Ось ми провели там час, але які результати я отримав? Часто намагаюся виміряти результати й зміни короткими відрізками. Пройшов курс, ретрит, досвід — який результат отримав?

Якщо не отримав миттєвого, значить не спрацювало. А далі починаю розмотувати ширше. Виходжу на більші відрізки часу і загалом дивлюсь на довші періоди свого життя. Яким я був і який я зараз? Часто намагаюся вимірювати матеріальними змінами. Але це не завжди напряму пов’язане.

З помітних для мене результатів — тема агресії. Пригадую, що на тих же ретритах 3-4 роки тому я постійно проходив катарсиси. Щоранку бив подушку, кричав у подушку, виражав увесь накопичений гнів і незгоду. Помічаю, що за останній рік гніву й роздратування стало значно менше. Можливо, це пов’язане з чимось іншим. Можливо, це взагалі стадія «заморожування», а я думаю, що гніву стало менше. Звертаю увагу, що і рівень енергії знижується. Щодня треную тіло, помічаю свої стани, спостерігаю.

Останній рік більше працював зі страхом. Помічаю, що його рівень значно знизився.

Якщо підійти до теми гніву й нетерпимості з іншого боку, то помічаю підвищення рівня моєї емпатії та співчуття. До себе, до людей, до живих істот. Для мене це показник роботи з гнівом. Я не прагну до того, щоб його не відчувати; це прекрасне почуття, яке покликане захищати, давати енергію і ресурс у потрібний момент. Але якщо його не проживати і не давати уваги, то гнів все одно знаходить лазівки у своїх інших проявах. Наприклад, сарказм, інтерес до насильства. Останні роки я не можу дивитись фільми, де когось б’ють, ґвалтують, знущаються. Я дуже гостро це відчуваю. Для мене це також рівень роботи з гнівом.

Витримувати гнів іншої людини. Тут помічаю, що можу дуже швидко включитись і відповісти, швидко входячи у стан захисту й агресії.

Нещодавно почув таку думку, що

рівень пробудженості людини вимірюється, зокрема, швидкістю її відновлення від тригерної реакції. Тобто, чим швидше я повернусь у нейтральний стан, тим вищий рівень пробудженості мене як особистості.

Якщо є запит проживати складні емоції,приходьте
💳індивідуальні сесії
💳Група "Про почуття". старт 30 жовтня. онлайн.
Детальний опис
Записатися 🌐 @Radostavin

Дякую за ваші відповіді! Я бачу, що багатьом складно з тривожністю.
Проживати складні емоції. Це буде частиною нашої групи про почуття, де ми навчимося з цим працювати.

Група "Про почуття". старт 30 жовтня. онлайн.
Детальний опис
Записатися 🌐 @Radostavin

Що мене надихнуло створити групу про почуття.

Я бачу цінність у своїй власній роботі із почуттями. Впізнавати свої почуття - це впізнавати себе, дізнаватися більше про себе. Розуміти їх, називати їх, ідентифікувати у тілі. Бачу, як багато хто хоче контролювати їх. Однак почуття не можна контролювати. З ними можна лише дружити. А ви знаєте яких почуттів у вас найбільше протягом дня?

З того часу, як я почав вести трекінг своїх емоцій протягом дня, я почав помічати, що це не одна емоція. Що я можу одночасно відчувати кілька емоцій, і що вони можуть бути протилежними і бути одночасно. Наприклад, відчувати спокій та смуток. Загалом відчувати настрій ближче до хорошого, але при цьому помічати нотки невдоволення.

Наприкінці дня, коли я відзначаю в цілому мої відчуття дня, мені буває складно виділити це одним словом. Як я почував себе сьогодні? Тому що мої відчуття змінювалися кілька разів упродовж дня. Від приємних відчуттів до неприємних. І це викликає розгубленість, здивування та інтерес одночасно.

Так ось навіщо все це, спитаєте ви? Помічена, названа та прожита емоція – це відпущена емоція. Емоція, яка не помічається, не називається, не проживається, залишається в тілі і накопичується, якщо і далі вона ігнорується, то починає матеріалізуватися та сигналити про себе хворобами та негативними подіями у житті.

30 жовтня. Старт онлайн групи про почуття.

А що ви відчуваєте?

Історія мого шляху у роботі з почуттями.

Почав думати про це і не можу пригадати. А коли я почав працювати з цією темою? Мабуть, коли я почав цікавитися психологією та психотерапією. Я не пам'ятаю, що було раніше, книги чи навчання. У якийсь момент мого життя мені раптом стало цікаво вивчати тему психотерапії. я завжди любив читати. А тут почав читати класиків психології. Психоаналіз Фрейда, Юнг, Гештальт Терапія Фріца Перлза, НЛП, Гіпноз Мілтона Еріксона, але найбільше мене захопили роботи Олександра Лоуена у бік тілесно - орієнтованої терапії. Я з захопленням читав ці книги і вбирав усе, що там було написано. Якийсь внутрішній інтерес підштовхував мене до вивчення цих тем. Там було про тіло, про стан, про енергію. Як позбутися депресії і як радіти життю. Напевно, ці питання мотивували мене найбільше. Як бути щасливішим. Як допомогти собі і тим, кому це може бути потрібне.

Далі я захотів навчатися. І це були групи з гештальт – терапії. Я познайомився з дівчиною, а вона виявилася організатором одної з таких груп. Так і почався мій шлях. З дівчиною у нас не склалося, натомість склалося з гештальтом. Пам'ятаю цю групу.Це була моя перша. Групова психотерапія, напевно, це так називається. Тоді я гадки не мав що це і про що. Але було дуже цікаво. Я був наймолодший у групі. Тоді мені було близько 25. А в групі всі такі солідні дядьки та тітки за 30 і за 40. Усі успішні, багато хто з бізнесами. Навіть якийсь чувак був, який приїжджав на Бентлі. Я толком і не знав, чим він займається, з серії власник “заводів, параходів”, не сильно дорослий, але досить цікавий. Мені було цікаво слухати його. Про що він думає, як міркує, які у нього проблеми. Я майже нікого більше не пам'ятаю з тієї групи.

Запам'ятав ще одну дівчину чи жінку. Вона була старша за мене, але я чомусь їй дуже не подобався. Або, навпаки, дуже подобався, але вона проявлялася дуже агресивно в мій бік. Я не розумів, що вона має до мене. Ми так і не розібралися. Одного разу ми навіть удвох були на групі. Двоє ведучих я та вона. Тоді це були перші моменти вразливості для мене. Тоді я вчився відкриватися і говорити про свої почуття. Про те, що мені складно, чого я боюсь, що мені подобається. Ставши трохи більш відкритими один до одного, ми побачили, що за агресією стоїть вразливість. Що ми один одному здавалися пихатими. Що саме ця пихатість чіпляє. Але це була лише мить, а потім ми знову закрилися.

Пам'ятаю, як я мовчав на цих групах. Майже нічого не казав. Мені здавалося, що мої переживання не важливі. Що в групі такі круті люди і куди мені з моїми переживаннями. У процесі звичайно ж багато всього піднімалося. Я пам'ятаю як йшов з моторошним головним болем з кожної групи. Стояв у метро, ​​чекаючи на свій поїзд і думав про те, а навіщо я туди ходжу?

Навіщо туди ходжу? Я довго не розумів і не міг знайти відповіді. Близько року тривала група. Потім було навчання, індивідуальна терапія та багато всього. Мабуть та група була стартом для мене. Стартом для подорожі вглиб себе. Щоб пізнати себе та навчитися проявлятися. Проявляти свої почуття, переживання. Бути живим.

Якщо і вам складно проявляти свої почуття, багато всього відчуваєте але складно все це виразити і після сильних емоцій болить голова, приходьте.👇

30 жовтня перше заняття онлайн групи “Про почуття”.

Як відсутність емоційного зв’язку між матір'ю та дитиною може вплинути на все подальше життя

Привіт, друзі! Як ви поживаєте?
Я готую нову групу в онлайні про почуття, а також ретрит в Карпатах 6-10 листопада.

Вчора читав Бессел Ван Дер Колка “Тіло веде лік” і ось що цікавого дізнався.

"На початку 1980-х моя колега Карлен Лайонс-Рут, гарвардська дослідниця психології привʼязаності, почала записувати на плівку взаємодії матерів з їхніми дітьми в шість, а потім у дванадцять і вісімнадцять місяців. Вона знову записувала іх, коли дітям виповнювалося пʼять років, а потім ще раз, у сім-вісім років . Усі вони були з родин із високим рівнем ризику: абсолютно всі відповідали федеральним критеріям бідності, і майже половина дітей зростала без батька.

За тим, як виявлялась дезорганізована привʼязаність у матерів, їх можна було поділити на дві групи. Жінки з першої групи, здавалось, надто зосереджувалися на власних проблемах, щоб звертати увагу на потреби дітей. Часто вони були безцеремонними й агресивними. То ігнорували і відштовхували своїх дітей, то поводились так, ніби це дитина повинна зважати на їхні потреби. Матері з другої групи здавалися безпомічними і наляканими. Вони часто справляли враження милих або вразливих. Ці жінки не розуміли, що повинні бути опорою та захистом для дитини, і натомість поводились так, ніби чекали підтримки від своїх малюків. Вони не віталися з дитиною, коли поверталися до неї, не брали її на руки, коли та починала плакати. Та не було схоже, що ці матері чинять так навмисно, - вони просто не знали, як вловлювати сигнали дитини й реагувати на них, тому ім не вдавалося заспокоїти і підтримати своє маля. Часто безцеремонні й агресивні жінки були жертвами та/або свідками фізичного насильства в дитин-стві, а відсторонені і несамостійні матері частіше переживали сексуальне насильство (і вкрай рідко фізичне) або втрачали в дитинстві когось із батьків!

Мені завжди було складно зрозуміти, як батьки можуть чинити насильство над своїми дітьми. Зрештою, прагнення виростити здорових нащадків — це сенс нашого життя, основна мета.

Тож що може змусити батьків свідомо завдавати болю дітям чи ігнорувати їх? Дослідження Карлен допомогло мені знайти від-повідь. Переглядаючи її відеозаписи, я бачив, як діти цих жінок із часом починали або плакати ще невтішніше, або поводитися відсторонено, або чинити опір матері, яка не розуміла їхніх по-треб. Водночас матері ставали дратівливими, втомленими і безпорадними. Коли мати починає сприймати свою дитину не як партнера, з яким вони живуть в одному ритмі, а як чужинця, поведінка якого викликає в неї лише роздратування і розчару-вання, до насильства залишається лише крок.

Лайонс-Руг запросила цих дітей до себе ще раз, коли їм виповнилося двадцять, щоб дізнатись, як склалося їхне життя. Діти, у яких у вісімнадцять місяців механізми емоційної комунікації з матерями були серйозно розладнані, у двадцятирічному віці мали нестійке самоусвідомлення і схильність до саморуйнівної поведінки (надмірне марнотратство, безладні статеві контакти,зловживання алкоголем або наркотичними речовинами, необережне керування і переїдання), у них були безпідставні та бурхливі спалахи гніву і навіть схильність до самогубства.

Карлен та її колеги передбачали, що агресивна і безцеремонна поведінка матерів буде найкращим прогностичним чинником психічної нестабільності їхніх дорослих дітей, але все виявилося трохи не так. Найбільш згубний і тривалий вплив на дитину мала емоційна замкнутість. Материнська відстороненість та обмін ролями (коли матері очікують, що їхні діти дбатимуть про них) найчастіше призводили до того, що ці молоді люди агресивно ставилися і до себе, і до інших.

Ці знання підкреслюють важливість чуттєвості та відкритості у відносинах – як з дітьми, так і з собою. Ми можемо вчитися бути присутніми, розвивати емпатію та вибудовувати здорову прив'язаність, що впливає на наше життя і життя тих, хто поруч.

Якщо вас цікавить глибше дослідження своєї чуттєвості, запрошую вас на групу про почуття в онлайні 30 жовтня або на ретрит у Карпатах з 6 по 10 листопада.

Що відчуваєте?