тааак, я пропустила анонс двох (взагалі, пʼяти), класних книг від ВСЛ (ну от як за всіма видавництвами встигнути?😭):

✨ "ходи до бабці, обійму" ірина ковбаса - боже, це повинно бути щось щемливе та по-сімейному ніжне! прямо подорожник для розбитої душі! ви тільки прочитайте цю анотацію:

бабусі Стефанії - дев’яносто років, і вона сама виховує двох своїх онуків. а вони — її. зі сміхом, зі сльозами, з купою питань про життя і навіть про плани бабусі після смерті.

бабуся, виявляється, не завжди була бабусею. колись вона була Стефцею, яку ледь не вивезли німці під час окупації, а потім — Стефанією Петрівною на роботі своєї мрії, а тоді — закоханою Стефою, що несподівано стала вдовою.

онучата — Лежко та Ринка — вони ж курдуплі, які не тікають від халеп, а охоче в них влазять. бо звідти їх завжди врятує бабусина любов або шпарина під ліжком. а після того — все одно бабусині обійми, найсвятіше, що є між бабцею та онуками. це їхній знак любові, знак турботи, це там, де можна сховатися від смутку і страхів, де можна зігрітись. це знак прощення — коли його просять онучки і коли його просить бабуся.

точно летить в бажанки з приміткою "щемливе", бо чомусь віддає вайбом "Там, де заходить сонце", "Абрикосова книгарня" та "Спитайте Мієчку" (простигосподи!) знаю, що остання не сподобалася, але я так люблю читати щемливі історії про сім'ю🥹

✨"п'ять поглядів на весняний вогонь" олег поляков - щось химерне і художньо-психологічне, думаю, що книжечка допоможе залізти в глибокі роздуми, а потім вибратися. ось така анотація:

це розповідь про благородні українські серця, що сповнені великої любові до світу і скромності щодо себе. про таких людей ніколи не згадають соціальні мережі, й у цьому полягає роздвоєність (іронія? загадка? примха?) нашого світу, оскільки їхні імена вже записані на небесних скрижалях.

ось вони, п’ятеро, сидять біля багаття, чаркуються, усміхаються, танцюють, а нам годі зрозуміти, що насправді зібрало їх тут — випадок, чиясь воля чи доля? цю загадку ще доведеться розплутати, пройшовши з кожним із героїв через його непросте життя — з втратами й ранами, розчаруванням і надією, благородством і любов’ю. врешті п’ять різних історій сплетуться в один сюжет — шорсткий, правдивий і магічний, з присмаком гіркого тютюну і щемкої ніжності.

ця книжка доводить, що центр Землі — поняття зовсім не географічне, а винятково духовне, і що одного весняного вітряного дня він цілком може переміститися в провінційне містечко на Сході України.

за анотацією ловлю схожі вайби з "Будинком із сірників" Сенік, а вона давно займає велике місце в моїм серці❤️