Прочитала у збірці The Best American Food Writing 2021 есе улюбленої Хелен Роснер, присвячене роздумам про те, як змінилась кухня Нового Орлеану після урагану Катріна 2005 року.
В цьому регіоні кухня була настільки усталеною, що меню в ресторанах могло не змінюватись понад 100 років. Немов законсервована у бурштині традиція, раптом зазнала змін через смерті / переміщення / виїзд місцевих її носіїв та приплив нових жителів, у яких своє бачення кухні, традиції, смаки.
І на фоні цього мої тривалі вже розмірковування про те, який же плавильний котел наша власна кухня. Роками, десятиріччями, віками ми рухаємось, змішуємось, стикаємось, постійно маємо адаптуватись та викручуватись.
Прямо зараз на фоні війни знову відбувається тектонічний зсув: жителі регіонів активно переміщуються, адаптуються до нових умов, продуктів, страв. Ті українці, які виїжджали за кордон і повертаються / повернуться, принесуть із собою досвід споживання та життя в іншій кулінарній традиції. І він буде поступово інтегрований у нашу власну традицію. Але умови інтеграції цього досвіду на цей раз вочевидь будуть інакші. Ніж на початку нашої незалежності, приміром.
Ми власне тільки декілька років як усвідомлено почали задаватись питанням що собою являє ця наша кулінарна традиція. Думаю немає, не може бути лиш одна відповідь. Це дискусія, гул голосів.
Напевне тут, як і з будь-якими змінами у житті людини, може бути декілька опцій реагування на них:
⁃ Бажання все зафіксувати, закріпити «як було», активно відмовляючись сприймати вимушені зміни. Проте така ілюзія контролю вимагає занадто високих витрат енергії на оборону та захист.
⁃ Пірнати у все нове, «що було, то загуло». Можливий, але теж складний варіант, бо як мінімум продукти відрізняються, хоч ми і живемо в еру глобалізації.
⁃ Синтез. Для якого насправді, не настільки вже й критично важлива усвідомлена рефлексія. Еволюція бере найбільш живучі, оптимальні варіанти і далі допилює їх. Так і тут, думаю, може бути багато варіантів типу «о, так зручніше» або «це поєднання моїй родині смакує більше».
Цікаво слухати як про це розмірковують різні покоління. У всіх є претензії до спроб і бачення інших. Нам загалом складно всім догодити і порозумітися )
Ми не мали розкоші стабільності та нудьги. Коли можна було просто жити. Постійно щось зазіхало, нависало, загрожувало, притискало, обмежувало і забороняло. В різні часи - різне. Нам незнайомий стан бізнесів, яким по 100+ років, закладів, які працюють у три покоління, трьох сховищ бібліотек, забитих працями про нашу традицію, кухню, продукти, звички. І все це впливає.
В цьому регіоні кухня була настільки усталеною, що меню в ресторанах могло не змінюватись понад 100 років. Немов законсервована у бурштині традиція, раптом зазнала змін через смерті / переміщення / виїзд місцевих її носіїв та приплив нових жителів, у яких своє бачення кухні, традиції, смаки.
І на фоні цього мої тривалі вже розмірковування про те, який же плавильний котел наша власна кухня. Роками, десятиріччями, віками ми рухаємось, змішуємось, стикаємось, постійно маємо адаптуватись та викручуватись.
Прямо зараз на фоні війни знову відбувається тектонічний зсув: жителі регіонів активно переміщуються, адаптуються до нових умов, продуктів, страв. Ті українці, які виїжджали за кордон і повертаються / повернуться, принесуть із собою досвід споживання та життя в іншій кулінарній традиції. І він буде поступово інтегрований у нашу власну традицію. Але умови інтеграції цього досвіду на цей раз вочевидь будуть інакші. Ніж на початку нашої незалежності, приміром.
Ми власне тільки декілька років як усвідомлено почали задаватись питанням що собою являє ця наша кулінарна традиція. Думаю немає, не може бути лиш одна відповідь. Це дискусія, гул голосів.
Напевне тут, як і з будь-якими змінами у житті людини, може бути декілька опцій реагування на них:
⁃ Бажання все зафіксувати, закріпити «як було», активно відмовляючись сприймати вимушені зміни. Проте така ілюзія контролю вимагає занадто високих витрат енергії на оборону та захист.
⁃ Пірнати у все нове, «що було, то загуло». Можливий, але теж складний варіант, бо як мінімум продукти відрізняються, хоч ми і живемо в еру глобалізації.
⁃ Синтез. Для якого насправді, не настільки вже й критично важлива усвідомлена рефлексія. Еволюція бере найбільш живучі, оптимальні варіанти і далі допилює їх. Так і тут, думаю, може бути багато варіантів типу «о, так зручніше» або «це поєднання моїй родині смакує більше».
Цікаво слухати як про це розмірковують різні покоління. У всіх є претензії до спроб і бачення інших. Нам загалом складно всім догодити і порозумітися )
Ми не мали розкоші стабільності та нудьги. Коли можна було просто жити. Постійно щось зазіхало, нависало, загрожувало, притискало, обмежувало і забороняло. В різні часи - різне. Нам незнайомий стан бізнесів, яким по 100+ років, закладів, які працюють у три покоління, трьох сховищ бібліотек, забитих працями про нашу традицію, кухню, продукти, звички. І все це впливає.