Бетонна галушка

Перепрошую за спам 🫠 (Треба було продовжувати дивитися на красиве, а не працювати в перервах)

А доставка є?

Ритми важливі у всьому, один з основних осінніх ритмів - навчання. Цього разу хочу запросити представників закладів записатись на безкоштовний воркшоп «Як розвивати власну доставку закладам у 2024-2025 роках?» від Choice.

31 жовтня о 19:00 тривалістю 1 годину про те, як виглядають реалії ринку доставки, як почати та покращити свій шлях на ньому і навіщо це взагалі треба розповідатиме Business Development Manager Choice, Мирослав.

Він запустив власну доставку 400+ закладам, серед яких Honey, Завертайло, Пивна Дума, Mimosa та інші. Тому на воркшопі на вас чекатимуть робочі кейси та актуальна інформація.

Подія відбудеться вже цього четверга, тож забронюйте своє місце та освіжіть свої знання.

🌱 Про нове 🌱

Сьогодні нарешті запустила три нові продукти у своєму бренді дивовижних продуктів Brave Bee 🐝 і хочу поділитися шляхом для тих, кому цікаво.

Робити, запускати нове в часи змін дивно за багатьма відчуттями. Чому це, чому зараз, чому ти це хочеш зробити?
Продукти з бузини, які були на старті бізнесу для мене вже протоптана мною ж і добре знайома доріжка. Але це продукти у великих пакуваннях, В2В, для закладів.

І я чесно спочатку хотіла, щоб Brave Bee був монопродуктовим бізнесом. Проте українці люблять різноманіття. А тому питання як від шефів, так і від просто людей, які люблять смачні продукти, але яким ті кілограми бузини непотрібні і не зручні - були зі мною майже від початку запуску у 2023 році.

Тож я ще минулого літа почала думати над тим, що я можу запропонувати з невеликих продуктів, для приватних покупців. Так, щоб це відповідало сформульованій мною концепції бізнесу - дивовижні продукти, без складних трансформацій до невпізнаваності, створені, щоб розкрити потенціал українських інгредієнтів. Прості та ефектні. Розумні. Продумані.
І серед доступного в моїй голові обрала оцти. «Гурманські, фінішні оцти». Яскраві, ароматні, вражаючі.

А далі почався найцікавіший та найскладніший етап роботи: формулювання та пошук форми та сенсів. Хотілося створити продукт, який буде в кайф мені самій і іншим.

🏷️ Спершу я перебирала тару. Це біль, бо в Україні на жаль немає красивих флаконів зі спреєм. Пробувала різні рішення, одні створювали аптечний ефект, інші просто утилітарно-сумний. Поки не знайшлось те, що мене влаштовувало. Оцет у формі спрею - це game changer на кухні. Це дійсно дуже зручно і легко.

🏷️ Потім всі ці «хотєлкі» та об’єктивні обмеження треба було запхати в бриф та головне знайти людину, яка побачить майбутній продукт так, як я їх задумала, та допоможе вдосконалити. Вийшло не з першої спроби.

Паралельно з цими розвагами, роздумами та стражданнями відбувалась робота, виробництво та написання книжок. Спершу я дуже хотіла все зробити швидко, напружитись, всіх зібрати, прискорити. Є в характері така вада, яку я регулярно з різним ступенем успішності борю або використовую. Але швидко не виходило і я кожен раз казала собі «ну наступного місяця запущу». Але не запускалось з різноманітних причин.

В результаті фінальна ідея пакування перегралась, бо спершу я хотіла випускати оцти ще й в тубусах. Але тубуси прямо зараз - це занадто. Занадто в плані ваги у собівартості продукту, заморожених грошей, непередбачуваності ринку. Тому я знайшла компромісне рішення. Яке ще закривало інші присутні комунікаційні обмеження тари.

Чи вчасно я запускаю оцти? Та мабуть, що ні. Краще було б виходити навесні, щоб захопити пік свіжих овочів. Але відкладати далі я не хочу і не можу. Тому будемо вважати, що смілива бджілка розкриває перед вами вулик і демонструє як вона провела попередній рік у плідній праці.


Короче шо вам сказати. Це непомітний крок для людства, але це довгий та цікавий шлях мене як людини та підприємиці. Я дійсно задоволена тим, якими вийшли ці продукти. Завдяки залученим у процес людям нам разом вдалося перетворити ідею на реальність. Поруч із робочим столом у мене стоїть постер, подарований подругою, де написано «Hope is not a little thing». І так воно і є.

✨ Сподіваюсь вам самим буде приємно користуватися новими продуктами та дарувати їх іншим ✨

Як продати щось незрозуміле?

Проблематичність виводу нових продуктів - у відсутності практики їх приготування та споживання. Якщо вам вже вдалось переступити споживчий бар’єр «що це таке?» й ваш продукт з полиці перейшов у продуктовий кошик, то на цьому пригоди не закінчились.

Днями побачила і купила в магазині амарант. Думаю окей, цікаво, амарант корисна штука, це я знаю. А що з ним робити і як готувати - я не знаю. Виробник (український) на пакуванні бадьоро зазначає, що ця культура «визнана продовольчою комісією ООН культурою ХХІ-го століття». Непогано.

І також виробник дає стислу інструкцію як же амарант готувати. Добре, думаю я, давай не гуглити та зробимо як нам каже виробник. Й отримала сьогодні на сніданок щось типу густого клейстеру. Хоча по текстурі крупи в ній вгадується щось, що підозріло нагадує кіноа. Іду гуглити як кажуть готувати амарант англомовні джерела - а там все не зовсім так 👹

Красиве не супер маленьке пакування, на якому можна було приділити достатньо місця більш розлогому та працюючому опису приготування. Замість цього купа порожнього місця і вочевидь одноразова покупка для більшості. Я продовжу експеримент та приготую парою інших способів з англомовних джерел. Але з боку виробника це фіаско, на мій погляд. Не подумати про шлях покупця, про його досвід. Поки варилась перша «клейстерна» опція, я дивилась на неї та думала, що це, мабуть, хороший інструмент для згущування супів. Але про це нічого нема на пакуванні.

Всі ці роздуми просто вдало накладаються на мою власну постійну рефлексію виробника незрозумілих широкому загалу продуктів. З тою бузиною я намахалась за роки порядно. Знадобилось багато часу для того, щоб свої знання та розуміння змогти трансформувати в якісь прості та зрозумілі інструменти для споживачів, які б пояснювали що це таке і як його застосовувати. Бо якщо ти цей шлях освоєння не спростиш, то в більшості випадків отримуєш одноразову покупку. А це геть не те, на чому можна збудувати бізнес. Робити це відверто складно, коли ти власник мікробізнесу. Але не прокладеш цей шлях - не побудуєш.

У вас були такі продукти, які ви наважувались взяти як експеримент і він провалювався? Чи продовжували спроби його опанувати, чи сумно викидали і закривали цю сторінку?

Мій toxic trait - підступно вмовляти всіх починати писати про їжу 😅 Ось і мою подругу Аню ця чаша не оминула. Взагалі Аня дуже крута копірайтерка, поетка, голова Креативної Січі навіть попри те, що з початком вторгнення життя її перенесло з Харкова до Нової Зеландії. Фактично завдяки їй я пишу так як пишу, адже вона була добровільною редакторкою моїх перших лонгрідів та інтерв’ю, пояснювала чому так не пишеться. Люди, які знають як писати - дуже важливі люди.

Так ось, в Ані є свій маленький затишний канал Fish & Chips, де вона пише про своє життя в Новій Зеландії й те, що її там вражає. Чи знали ви, що фейхоа в сезон це таке саме прокляття для місцевих як кабачки у нас? Всі тобі намагаються їх підсунути.

А зараз Аня поїхала у відпустку в Японію. І я витребувала з неї звітувати хоча б про їжу і супермаркети. Тому, якщо вам цікаво постежити в форматі серіалу за зануренням в Японію від людини з небанальним поглядом і яка не є ресторанним критиком, проте палким шанувальником смачної їжі - підпишіться. А я вам скидаю перший пост про рамен.

Прочитала у збірці The Best American Food Writing 2021 есе улюбленої Хелен Роснер, присвячене роздумам про те, як змінилась кухня Нового Орлеану після урагану Катріна 2005 року.

В цьому регіоні кухня була настільки усталеною, що меню в ресторанах могло не змінюватись понад 100 років. Немов законсервована у бурштині традиція, раптом зазнала змін через смерті / переміщення / виїзд місцевих її носіїв та приплив нових жителів, у яких своє бачення кухні, традиції, смаки.

І на фоні цього мої тривалі вже розмірковування про те, який же плавильний котел наша власна кухня. Роками, десятиріччями, віками ми рухаємось, змішуємось, стикаємось, постійно маємо адаптуватись та викручуватись.

Прямо зараз на фоні війни знову відбувається тектонічний зсув: жителі регіонів активно переміщуються, адаптуються до нових умов, продуктів, страв. Ті українці, які виїжджали за кордон і повертаються / повернуться, принесуть із собою досвід споживання та життя в іншій кулінарній традиції. І він буде поступово інтегрований у нашу власну традицію. Але умови інтеграції цього досвіду на цей раз вочевидь будуть інакші. Ніж на початку нашої незалежності, приміром.

Ми власне тільки декілька років як усвідомлено почали задаватись питанням що собою являє ця наша кулінарна традиція. Думаю немає, не може бути лиш одна відповідь. Це дискусія, гул голосів.

Напевне тут, як і з будь-якими змінами у житті людини, може бути декілька опцій реагування на них:
⁃ Бажання все зафіксувати, закріпити «як було», активно відмовляючись сприймати вимушені зміни. Проте така ілюзія контролю вимагає занадто високих витрат енергії на оборону та захист.
⁃ Пірнати у все нове, «що було, то загуло». Можливий, але теж складний варіант, бо як мінімум продукти відрізняються, хоч ми і живемо в еру глобалізації.
⁃ Синтез. Для якого насправді, не настільки вже й критично важлива усвідомлена рефлексія. Еволюція бере найбільш живучі, оптимальні варіанти і далі допилює їх. Так і тут, думаю, може бути багато варіантів типу «о, так зручніше» або «це поєднання моїй родині смакує більше».

Цікаво слухати як про це розмірковують різні покоління. У всіх є претензії до спроб і бачення інших. Нам загалом складно всім догодити і порозумітися )

Ми не мали розкоші стабільності та нудьги. Коли можна було просто жити. Постійно щось зазіхало, нависало, загрожувало, притискало, обмежувало і забороняло. В різні часи - різне. Нам незнайомий стан бізнесів, яким по 100+ років, закладів, які працюють у три покоління, трьох сховищ бібліотек, забитих працями про нашу традицію, кухню, продукти, звички. І все це впливає.

New Food Summit

До недавнього часу в Україні сфери масового виробництва їжі, розробки нових продуктів, HoReCa, агро та переробки майже не перетинались. В той час як у США, наприклад, у постковідний період ресторани побачили для себе новий шлях розвитку та почали активно перетворювати свої найкращі хіти на продукти для ритейлу.

Нарешті минулого року цю сумну тенденцію розділеності вирішив змінити сам український бізнес. Та створив New Food Summit - величезну платформу для обговорення проблем, викликів та перспектив, поширення думок, досвіду та побудови стійких містків між всіма гравцями зі сфери їжі.

15-16 жовтня 2024 у Києві та онлайн відбудеться New Food Summit, який вже вдруге об’єднає топгравців агро, ритейл і фуд ринків України, щоб обговорити нагальні питання галузі. Ключова тема цього року — “Між європейськими перспективами та українськими викликами”.

І якщо подивитися на програму та запрошених спікерів – ми побачимо потужну тенденцію до взаємного проникнення та переплітання сфер. Цього ще не було на першій події. Але цього року вже запрошені представники ресторанної сфери (Анна та Стас Завертайло), ті, хто працює на межі декількох (Аврора Огородник) та багато представників проривних фуд бізнесів. Що в поєднанні з представниками великого бізнесу, інвесторами та аналітиками знову обіцяє потужну концентрацію інсайтів та корисних думок.

У переліку важливих тем події: як бізнесам “перепроєктовувати” ланцюги постачання в умовах блекаутів, що відбувається зі споживачем в умовах енергетичної кризи, як стати “своїм” на міжнародних ринках, обрати стратегії успішного просування і залучити інвестиції в український agri-food.

Тож встигніть зареєструватися на головну агріфуд-подію року! Повна програма, перелік спікерів і реєстрація на подію — за посиланням: https://bit.ly/3BpgVat

Буду рада побачитись та поспілкуватись на події. Як і минулого року принесу вам всі головні думки та розповім про найцікавіші спостереження!

🪩 Незвичне у звичному 🪩

Минулого тижня відбувся Young Chefs, куди мене запросили у секцію фуд-лабораторії поговорити про незвичний погляд на звичні нам продукти.
Досвід дещо смішний, адже я ніяк не очікувала, що буду махати руками перед аудиторією, яка буквально сиділа за партами. Проте дуже задоволена і реакцією слухачів, і запитаннями, і тим, що такі формати починають поступово оформлюватись.

Хочу сьогодні показати вам один приклад інакшого погляду на продукт, який у нас сприймається майже виключно як інгредієнт для народної медицини. Ми постійно бачимо його, коли гуляємо у парку, лісі або буваємо у селах. Мова про горобину 🌳. Поділіться в коментарях, якщо бачили або пробували як у нас застосовують горобину у їжу, бо я не змогла пригадати.

Між іншим, якщо спробувати дізнатися як інші культури сприймають цю рослину, то побачимо геть інший погляд.
Наведу декілька прикладів:

🌿 Сироп, який пропонують використовувати для випічки хліба, лікерів, газованої води, сиру, в'яленого м'яса, заправок, салатів, м'яса та дичини, а також у маринадах, соусах і глазурі. Він також добре поєднується з морозивом, млинцями, десертами і особливо молочними продуктами.

🌿 Можна приготувати желе з горобини, яке ідеально пасує до дичини, гуся або качки. Або купити, адже його продають ось тут, наприклад («Неповторний сухий та димний смак осінньої ягоди. Традиційне поєднання з олениною та сезонною дичиною»), або тут («вони є чудовим гарніром до жирного м’яса, хай то свинина чи дичина»), або тут («класичний додаток до дичини. М’який тонкий смак чудово пасує для використання в бутербродах»).

🌿 Або спробувати приготувати ось такий бренді з горобини чи шнапс.

🌿 Ще можна перетворити ягоди горобини на оцет. «Використовуйте у стравах з тушкованою дичиною та яловичиною, фруктових компоте та додавайте у смажені коренеплоди.»

Горобину додають у компоти, пюре, мюслі, випічку. Варто інколи звертати увагу на широко поширені у нас рослини та ставити собі питання «а що із цим можна зробити?», чого ми не робили до цього.


Ось таке світосприйняття у мене і воно впливає на багато що. В тому числі на те, як я пишу про українські продукти та їх застосування у серії гастрономічних записників «Сезони української кухні». До речі, вже завтра, нарешті починається відправка ваших передзамовлень «Осені»🍂 ! Тож не проґавте можливість придбати свій примірник на сайті їzhakultura, де цього разу записники представлені у двох форматах 😉

PS: поки передивлялася ідеї з горобиною, натрапила на абсолютно прекрасну пораду італійців шведам як убезпечити від птахів врожай ягід на гілках:

«Зі збором ягід горобини мені порадили дочекатися перших заморозків — тоді ягідки стають менш терпкими й гіркими. Однак це пов’язано з певним ризиком: птахи. У 1966 році письменник та художник Гуннар Брусевіц поскаржився в гумористичному есе в Svenska Dagbladet на те, що птахи спустошують ягоди на деревах у його дворі. Турботливий читач написав йому аж з Італії, щоб дати пораду щодо найкращого захисту. Яка була пропозиція читача? Розвішувати на деревах солоні оселедці! Брусевіц, однак швидше за все змирився з долею, бо обрав оселедці їсти …»

Як патреон, тільки ми й для своїх

Дізналась, що Саша Качанова, власниця закладів Duck, Please вже півтора року ще з однією Сашею, Сашею Сахарук, війсковослужбовицею ЗСУ, створили та займаються ГО «Не самі». Організація займається інформуванням, евакуацією з прифронтових територій, поселнням у постійне житло та допомогою в адаптації ВПО на новому місці.

На жаль гранти не покривають всі потреби фонду, а збори не дають стабільних результатів. Тому дівчата придумали запросити небайдужі українські бізнеси долучитися до проєкту і підписатись на щомісячну підтримку «Не самі» на суму від 500 доларів. Шукають всього 10 бізнесів - саме така кількість здатна покрити всі потреби фонду. Зі свого боку засновниці обіцяють регулярну прозору звітність та надання інформації.

Можливо один з таких бізнесів є тут і побачить цей запит?