Цей рік став роком мого першого визнання на мистецькій сцені. Тепер вже офіційно: мене було обрано фіналісткою опен-колу Secondary Archive від Чеської Республіки, а потім ще і однією з чотирьох головних фіналістів поміж всіх-всіх номінантів з опен-колу для Чехії, Польщі, Сербії, Словакії, Угорщини, Албанії та Боснії і Герцоговіни. Хочу залишити цей текст тут собі на згадку про цей здобуток а також про те, що кожна перемога складається з сотні власних прикрих невдач.
Нагадую собі, як колись в 2012 році мене не прийняли на бюджетну програму на журфак в ДНУ через занизькі бали з творчого конкурса. А вже в 2017 році я пройшла за творчим конкурсом (і з першої спроби) в найпрестижнішу академію в Празі в студію, яка за рік зазвичай приймала від жодного (!) до двух нових студентів.
Нагадую собі також і про те, як починаючі з 2021 року я щорічно подавалася на грант для друку книжки перформативних інструкцій How to Make Rockets Disappear, і тільки в 2024 році грант було отримано в повному обсязі. Проте надрукована книга майже відразу дістала відзнаку на конкурсі, що проводить Книжковий Арсенал.
Нажаль, про невдачі майже ніколи не пишуть в соціальних мережах, хоча, здається, історії о невдачах могли б надихати і підтримувати не гірше за історії перемог. Собі з минулого я б порадила стукати в усі двері, а не тількі ті, що здаються найближчими. Ходити кругами, навпомацки, навмання, бо іноді цим шляхом можна дістатися із точки А в точку Б швидше, ніж навпростець. Минулого року я посміхалася і дуже тішилася тому, що моя робота нарешті була виставлена в рідному Дніпрі, але сталося це через виставку в Остраві, яка була результатом співпраці двох інституцій, що в свою чергу відбулася завдяки горизонтальній ініціативі мисткині з Дніпра Віки Тимонової, яка на той момент навчалася в Остраві. Насправді, ця історія і загалом підтримка Віки спонукали мене податися на чеський опен-кол. Особливо після серії невдач у попередніх опен-колах на включення до того самого архіву від України.
Тож, ділюся з вами своїми першими значними здобутками,але передусім, ділюся невдачами. Бо здається, саме з них і складаються великі успіхи.
Вже традиційно хочу запитати, а що би ви порадили собі з минулого? Що ви відкрили для себе цього року?
Нагадую собі, як колись в 2012 році мене не прийняли на бюджетну програму на журфак в ДНУ через занизькі бали з творчого конкурса. А вже в 2017 році я пройшла за творчим конкурсом (і з першої спроби) в найпрестижнішу академію в Празі в студію, яка за рік зазвичай приймала від жодного (!) до двух нових студентів.
Нагадую собі також і про те, як починаючі з 2021 року я щорічно подавалася на грант для друку книжки перформативних інструкцій How to Make Rockets Disappear, і тільки в 2024 році грант було отримано в повному обсязі. Проте надрукована книга майже відразу дістала відзнаку на конкурсі, що проводить Книжковий Арсенал.
Нажаль, про невдачі майже ніколи не пишуть в соціальних мережах, хоча, здається, історії о невдачах могли б надихати і підтримувати не гірше за історії перемог. Собі з минулого я б порадила стукати в усі двері, а не тількі ті, що здаються найближчими. Ходити кругами, навпомацки, навмання, бо іноді цим шляхом можна дістатися із точки А в точку Б швидше, ніж навпростець. Минулого року я посміхалася і дуже тішилася тому, що моя робота нарешті була виставлена в рідному Дніпрі, але сталося це через виставку в Остраві, яка була результатом співпраці двох інституцій, що в свою чергу відбулася завдяки горизонтальній ініціативі мисткині з Дніпра Віки Тимонової, яка на той момент навчалася в Остраві. Насправді, ця історія і загалом підтримка Віки спонукали мене податися на чеський опен-кол. Особливо після серії невдач у попередніх опен-колах на включення до того самого архіву від України.
Тож, ділюся з вами своїми першими значними здобутками,але передусім, ділюся невдачами. Бо здається, саме з них і складаються великі успіхи.
Вже традиційно хочу запитати, а що би ви порадили собі з минулого? Що ви відкрили для себе цього року?