як дихати та кохати

Цей рік став роком мого першого визнання на мистецькій сцені. Тепер вже офіційно: мене було обрано фіналісткою опен-колу Secondary Archive від Чеської Республіки, а потім ще і однією з чотирьох головних фіналістів поміж всіх-всіх номінантів з опен-колу для Чехії, Польщі, Сербії, Словакії, Угорщини, Албанії та Боснії і Герцоговіни. Хочу залишити цей текст тут собі на згадку про цей здобуток а також про те, що кожна перемога складається з сотні власних прикрих невдач.

Нагадую собі, як колись в 2012 році мене не прийняли на бюджетну програму на журфак в ДНУ через занизькі бали з творчого конкурса. А вже в 2017 році я пройшла за творчим конкурсом (і з першої спроби) в найпрестижнішу академію в Празі в студію, яка за рік зазвичай приймала від жодного (!) до двух нових студентів.

Нагадую собі також і про те, як починаючі з 2021 року я щорічно подавалася на грант для друку книжки перформативних інструкцій How to Make Rockets Disappear, і тільки в 2024 році грант було отримано в повному обсязі. Проте надрукована книга майже відразу дістала відзнаку на конкурсі, що проводить Книжковий Арсенал.

Нажаль, про невдачі майже ніколи не пишуть в соціальних мережах, хоча, здається, історії о невдачах могли б надихати і підтримувати не гірше за історії перемог. Собі з минулого я б порадила стукати в усі двері, а не тількі ті, що здаються найближчими. Ходити кругами, навпомацки, навмання, бо іноді цим шляхом можна дістатися із точки А в точку Б швидше, ніж навпростець. Минулого року я посміхалася і дуже тішилася тому, що моя робота нарешті була виставлена в рідному Дніпрі, але сталося це через виставку в Остраві, яка була результатом співпраці двох інституцій, що в свою чергу відбулася завдяки горизонтальній ініціативі мисткині з Дніпра Віки Тимонової, яка на той момент навчалася в Остраві. Насправді, ця історія і загалом підтримка Віки спонукали мене податися на чеський опен-кол. Особливо після серії невдач у попередніх опен-колах на включення до того самого архіву від України.

Тож, ділюся з вами своїми першими значними здобутками,але передусім, ділюся невдачами. Бо здається, саме з них і складаються великі успіхи.

Вже традиційно хочу запитати, а що би ви порадили собі з минулого? Що ви відкрили для себе цього року?

Сподобалося як Ярослав Грицак в книзі Подолати Минуле: Глобальна історія України критизує розповсюджену теорію походження назви України від слова ʼокраїнаʼ. У першому ж розділі він наводить аргументи щодо походження України від слова ʼкраїнаʼ, за подібною логікою, як наприклад, німці називають Німеччину Deutschland, тобто країною народу (країною, де вони живуть). Зрозуміло що версія з окраїною була більш вигідна і зрозуміла державам, що намагалися захопити/поглинути/колонізувати Україну, для них (аутсайдерів) вона і виглядала кордоном/краєм їх земель. А для українців скоріш за все за всі часи Україна була саме країною, тобто рідним краєм. Думаю ця теорія є важлива для поширення, бо репрезентує погляд на Україну від самих українців, а не завойовників.

Книжка вийшла тиражом всього в 100 екземплярів, майже всі вже розповсюджені по різних інституціях і книгарнях в Україні. Тож, сподіваюся, Imagination Guide II: How to make rockets disappear вам десь ще зустрінеться! 👀 Ну і авжеж, якщо мене читають видавництва, що зацікавлені в підтримці наступного тиража, тільки підморгніть 😌

Дочитую дві книжки про історію лоцманства на Дніпрі та дніпрові пороги від учасників археологічних експедицій порожистої частини Дніпра, якими керував Дмитро Яворницький. Експедиції мали на меті дослідити місцевість навколо дніпрових порогів до того, як їх затоплять підчас відкриття нової ГЕС в 1932 році. Майже всі учасники експедицій були репресовані совітською владою за сфабрикованими звинуваченнями, бо ʼрозповідаючі про памʼятки античної культури на берегах Дніпра, вони начебто доводили… право фашистської італії на ці земліʼ. Нащастя, записи їх досліджень збереглися і там можна вичитати багато цікавого. Від заміток про неолітичні, мезолітичні, готські могильники, якими встипані береги Дніпра, до козацьких міфів. Наприклад про те, що козаки-лоцмани не бояться порогів на Дніпрі, бо знають їх, як власну кишеню, але бояться чортів, що живуть на порогах. На одному вони топлять людей, на іншому гострять вила, а ось до Сурського порога ʼсходяться всі чорти, щоб хезати в ньому, бо то неважний поріг, а хезають вони чорним, як смола, гноємʼ. Ці знання передаю і вам 😈

Легенда Дніпровського андеграунда чи то мистецького підпілля сьогодні (не)святкує народження. Долучайтеся до предзамовлення унікальної збірки на касетах 🌚

В капличці немає ікон, тільки текстильний обʼєкт (синя мантія), портал із місяцем, в який дивиться золоте сонце із птахом, і місце для свічок із залізним пано з зірочками. Сама капличка начебто зроблена зі старої черепиці, яку привезли з реконструкції з іншого старого собора ❤️‍🩹✨ Сила!