Був у нас в будинку колись Паша. Тихе таке, невнятне. Ніхто б його й не запамʼятав аби не случай.

Почали на дверях квартир зʼявлятися образливі слова. Хтось просто вимазував пальця об побілку на стіні і писав. Спочатку
Ларисі касірші написало слово з пяти букв на «Б». І хоч всі були згодні, що вона таки «Б» но нашо так привселюдно?

Потім Толіку написало шість букв на «Г», Володі і Петру просто три відомі букви. Одним словом не було ночі, щоб комусь двері не вимазало.

А в кутовому підʼїзді жив Марк Петрович, хоч і на пенсії, але міліціонер. Ну люди до нього, мовляв допомагай. Той з сином і онуками зробив засідку і впіймали. Пашу цього.

Всі до нього ледь не битися, бо в житті йому нічого поганого не робили. А він плаче, причом ридма, мол, а ви б могли так жить, що вас ніхто не знає і нікому не нужні? Каже, шо ніяк крім писанини не міг привернути увагу до себе. Вопщім його даже і не били. Шо ти зробиш як людина вже травмована?

А я оце деякі коментарі в себе читаю, спочатку хочу шось зле написать, а потім Пашу згадаю і попускаюсі. Мо в людини і без мене біда?

#ГоровийЧеше