Щоденник мами й психолога
Рецепт щастя: народити дитину намбе ван, потім через 12 років - дитину намбе ту. А потім ще через 12 років дитину намбе ту заслати до дитини намбе ван. А самій, обклавшись любими маминими звірятками, дивитися дорами в тиші, спокою й порядку. «А чи можна влашутвати щастя без цих мутних схем із заведенням дітей?»- запитаєте ви. «А оце малоймовірно» відповім я вам, «бо істиний дзен приходить лише тоді, коли ти знаєш ціну тиші, спокої й порядку.
До речі, дзен від дитини намбе ван, тобто Влада, я схопила значно раніше, десь в його років 10. Пофігістична врівноважена дитина жила своє найкраще життя і мамі особливо не дошкуляла. Чого не скажеш про дитину намбе ту, чутливу, тривожну й експресивну. Легше мені поки що не стало…Щоб ви зрозуміти емоційну палітру Поліни, варто послухати наші телефонні розмови з табору «Козацька Фортеця», де вона провела 10 днів
Розмова 1. «Мама»- ридання в трубку-«я чергувала з однією дівчинкою і вона мені сказала, що я нічого не робила, а в мене сильно боліла спина, і взагалі я робила більше, ніж вона»- ридання підсилюються- «я не хочу бути більше в цьому таборі, забери мене».
Розмова 2. (ввечері того самого дня)- в трубці сміх: «Мама, все чудово, це найкращий табір, і взагалі мені нема коли, бо я йду на ватру. А спина? А яка спина??? А вона й не болить, то вона трохи боліла» (а я за декілька годин ледь з глузду не зʼїхала, уявляючи, як самотня дитина з хворою спиною страждає від хейту).
Розмова 3. (наступний день) мама, мені дуже дуже погано, в мене болить горло і голова, а дівчата кричать. (знову ридання)
Розмова 4 (ще на наступний день) мама, все чудово, нема коли розмовляти, готуюсь до змагань. А горло? А горло вже пройшло. В трубці сміх.
Розмова 5. Мама, як там наші звірятка? Потім сміх до сліз від моїх розповідей про Стефанію.
А тепер уявіть, що такі гойдалки я чую по 10 разів кожного дня. Всі дорами нервово курять в туалетах.
Др речі про дораму…ура! я додивилася до 8 серії, де герої освідчилися одне одному в коханні й навіть 1 раз поцілувалися. Ну а я закохалася в Корею і навіть зацікавилася тим, де вона знаходиться на мапі. Виявляється, що край світу. Але ж які гарні актори! Які душевні пісні! Я вже готова була вилітати туди найближчим літаком, аж поки не прочитала, що авіаквиток туди вартує трохи більше, ніж квиток зі станції ім.Тараса Шевченко до станції Київ.
В цей же самий час Поля вже виїхала з табору й надсилала мені кружечки з залізничного вокзалу саме зі станції Тараса Шевченка, звідки вона в веселій компанії курінних переїжджала в Київ. Курінні гукали пересічних перехожих, питаючи в них, що вони знають про Козацьку Фортецю. Перехожі, лякалися й втікали.
Потім кружечки надсилалися вже з другої полички купе.
І ось поки я писала, дитина намбе ван вже зустріла на Київському вокзалі дитину намбе ту й разом вони подарують своїй мамі ще 4 чудових дня тиші, спокою й порядку. А хіба є мама, яка від цього відмовиться?)
Рецепт щастя: народити дитину намбе ван, потім через 12 років - дитину намбе ту. А потім ще через 12 років дитину намбе ту заслати до дитини намбе ван. А самій, обклавшись любими маминими звірятками, дивитися дорами в тиші, спокою й порядку. «А чи можна влашутвати щастя без цих мутних схем із заведенням дітей?»- запитаєте ви. «А оце малоймовірно» відповім я вам, «бо істиний дзен приходить лише тоді, коли ти знаєш ціну тиші, спокої й порядку.
До речі, дзен від дитини намбе ван, тобто Влада, я схопила значно раніше, десь в його років 10. Пофігістична врівноважена дитина жила своє найкраще життя і мамі особливо не дошкуляла. Чого не скажеш про дитину намбе ту, чутливу, тривожну й експресивну. Легше мені поки що не стало…Щоб ви зрозуміти емоційну палітру Поліни, варто послухати наші телефонні розмови з табору «Козацька Фортеця», де вона провела 10 днів
Розмова 1. «Мама»- ридання в трубку-«я чергувала з однією дівчинкою і вона мені сказала, що я нічого не робила, а в мене сильно боліла спина, і взагалі я робила більше, ніж вона»- ридання підсилюються- «я не хочу бути більше в цьому таборі, забери мене».
Розмова 2. (ввечері того самого дня)- в трубці сміх: «Мама, все чудово, це найкращий табір, і взагалі мені нема коли, бо я йду на ватру. А спина? А яка спина??? А вона й не болить, то вона трохи боліла» (а я за декілька годин ледь з глузду не зʼїхала, уявляючи, як самотня дитина з хворою спиною страждає від хейту).
Розмова 3. (наступний день) мама, мені дуже дуже погано, в мене болить горло і голова, а дівчата кричать. (знову ридання)
Розмова 4 (ще на наступний день) мама, все чудово, нема коли розмовляти, готуюсь до змагань. А горло? А горло вже пройшло. В трубці сміх.
Розмова 5. Мама, як там наші звірятка? Потім сміх до сліз від моїх розповідей про Стефанію.
А тепер уявіть, що такі гойдалки я чую по 10 разів кожного дня. Всі дорами нервово курять в туалетах.
Др речі про дораму…ура! я додивилася до 8 серії, де герої освідчилися одне одному в коханні й навіть 1 раз поцілувалися. Ну а я закохалася в Корею і навіть зацікавилася тим, де вона знаходиться на мапі. Виявляється, що край світу. Але ж які гарні актори! Які душевні пісні! Я вже готова була вилітати туди найближчим літаком, аж поки не прочитала, що авіаквиток туди вартує трохи більше, ніж квиток зі станції ім.Тараса Шевченко до станції Київ.
В цей же самий час Поля вже виїхала з табору й надсилала мені кружечки з залізничного вокзалу саме зі станції Тараса Шевченка, звідки вона в веселій компанії курінних переїжджала в Київ. Курінні гукали пересічних перехожих, питаючи в них, що вони знають про Козацьку Фортецю. Перехожі, лякалися й втікали.
Потім кружечки надсилалися вже з другої полички купе.
І ось поки я писала, дитина намбе ван вже зустріла на Київському вокзалі дитину намбе ту й разом вони подарують своїй мамі ще 4 чудових дня тиші, спокою й порядку. А хіба є мама, яка від цього відмовиться?)