Інга про підлітків

Прочитайте самі я покажіть підліткам!!!

✍️Вчені з Китаю провели наукове дослідження щодо впливу на мозок надмірного перегляду коротких відео – таких, які публікують на платформах TikTok, Reels (Meta) та Shorts (YouTube). Відповідне дослідження з результатами були опубліковані на науковому порталі Sciencedirect.

🧠Для проведення досліження китайські вчені зібрали групу зі 111 учасників віком від 17 до 30 років, які не мали проблем із психікою.За допомогою сканера Siemens 3T Prisma в Центрі дослідження МРТ Педагогічного університету Тяньцзіня вони досліджували зміни у мозку піддослідних під час довготривалих переглядів коротких відео у TikTok, Reels та Shorts.

🌟Два місяці поспіль кожного дня по 95 хвилин їм показували ролики з цих соцмереж.
Результати експерименту показали:

✅У піддослідних зменшився обсяг сірої речовини в орбітофронтальній корі на 2,3% за два місяці;
✅Якість сну знизилась на 30%, а у 50% учасників виникло безсоння;
✅У студентів значно знизилась здатність до концентрації – замість очікуваних 2,5 хвилин учасники змогли зосередитись лише на 47 секунд;
✅У піддослідних з'явились ознаки психічних розладів – у половини учасників діагностували депресію, що потребує лікування, та інші тривожні стани.
✅Крім того, захоплення таким контентом може негативно впливати на когнітивні функції та психічне здоров'я людини.

💫На генетичному рівні дослідники ідентифікували понад 500 генів, які мають звʼязок зі змінами мозку, пов’язаними із залежністю від коротких відео. Ці гени були в основному залучені до синаптичної сигналізації та нейронних зв’язків, процесів, необхідних для комунікації та пластичності мозку.

❗️У підсумку вчені зазначили, що надмірне споживання короткоформатного відеоконтенту може мати серйозні наслідки для людей. Крім психічного здоровʼя під загрозою також опиняється зір.

Джерело

Щоденник мами й психолога

І ось минув тиждень. І я веду свій недільний репортаж із кафе кропивницької ковзанки «Слайз». Повз мене іноді пропливає Поліна. Вона вчиться крутити понти на одній нозі. А я, сьорбаючи чайочок, розумію, що свої понти я вже відкрутила. Один раз і назавжди.

Колись нас із секцією настільного тенісу повели на ковзанку, яка була тоді зимою залита на стадіоні. Я вдягла ковзани і, трясучись і плачучи, встала під бортик. Так я простояла цілих дві години. Ноги мимоволі тремтіли, жах не лишав мене дві години, поки тортури не закінчилися.

Потім на тренуванні тренерка Тетяна Михайлівна урочисто оголосила: «всі молодці, а Інга була, як корова на льоду». Всі іржали, окрім 10-річної худенької й заплаканої «корови». Лише через 30 років, вивчаючи курс нейропсихології, вона зрозуміє, що є така штука, як вестибулярна невпевненість, через яку вона все життя боїться слизьких і хитких поверхонь. А ще вона надбає нульову толерантність до того, коли педагогічні дури ображають дітей.

В старшого мого сина не було вестибулярної невпевненості, і в 7 років він освоїв і ковзани, й роліки. А в молодшої, навпаки, була надммірна впевненість в усьому, тому в три роки вона вже каталась на ковзанах і роліках. Не знаю, чи це законно, але діти мають властивість зцілювати нашу внутрішню дитину. Іноді, звісно, ранять, але ця історія з ковзанами- вона для мене саме про зцілення, тому я так люблю іздити з донькою на ковзанку.

Минулоі неділі Поліна повернулася з Києва, якась дуже серйозна, зібрана й спокійна. Вона виросла за два тижні на 5 сантиметрів, і тепер в мене виникає дивне відчуття, ніби я обіймаю дорослу людину. Вона оголосила, що тепер житиме за розкладом, зранку робитиме зарядку, а ввечері перед сном в нас буде читання.

В той же день, подивившись на свій розклад і на щоденну кількість консультацій, я зрозуміла, що сезон дорам в моєму житті остаточно завершено, а розпочато другий сезон «Гри в кальмара»- в буквальному й і переносному сенсі.
В пʼятницю, після 8 консультацій я з Поліною до двох годин ночі додивлялася цей корейський серіал, свято вірячи в хорошу кінцівку. Спойлер: ніяка гра в кальмара ніколи не завершується добре. Сон Гі Хуна повʼязав фронтмен, а мене на два дні повʼязала мігрень.

«Інга, як ти відновлюєшся?»- запитала мене в суботу колега. Насправді, дива немає: довгий сон, смачна їжа, перебування наодинці й в тиші вдома чи в кафе, хороші книжки й серіали, фізичні вправи теж наодинці. А ви як відновлюєтеся?

Цікаво…а що люблять їсти Ваші підлітки, окрім чипсів і коли?

Що ви їм готуєте й вони їдять із задоволенням? Особливо корисні страви цікавлять…Можливо, комусь буде корисним і розширить репертуар їжі?

#батьківські_теревені

Нарешті пʼятниця. І ось прийшов час для родинного фільма. Серед рекомендацій знайшла фільм «Табір із мамою».

Патрі – дуже відповідальна, турботлива і дійсно любляча матір. Проте її владні якості останнім часом настільки ввійшли в рутину, що син-підліток вирішив переїхати до рідного батька, аби уникнути гіперопіки та постійного контролю.

Занадто намагаючись скласти враження ідеальної мами, вона втратила той дорогоцінний зв’язок зі своїм сином, який чітко прийняв рішення того, що невдовзі хоче з’їхати до тата. Владна Патрі в жодному разі не може допустити настання таких подій, тож змушена якомога швидше придумати план дій, як можна врятувати відносини матері та сина, тим самим втримавши хлопчика під своїм материнським крилом.

Чекати довго не прийшлось, адже достатньо швидко матір придумала чіткий план дій, як вона може довести, що справді крута. Невдовзі особисто оголошує своєму синові про те, що має намір організувати справжній табір вихідного дня, куди запросить друзів та знайомих сина, щоб вони насолодились крутим та яскравим відпочинком.

Не надто будучи в захваті від задумки матері, не маючи іншого виходу, хлопчик погоджується на цю авантюру. Тож невдовзі мама бере в туристичну поїзду свого хлопчика та його близьких товаришів, аби насолодитись омріяним відпочинком.

Проте несподівано все йде абсолютно не за планом, поступово виходячи із-під материнського контролю. Та чи зможе мама врешті-решт реалізувати свої наміри, досягнувши бажаного й повернути прихильність своєї дитини?

Одним із завдань підліткового віку є сепарація від батьків.

Часто ця сепарація проявляється в підліткових протестах проти надмірного батьківського контролю. Часті суперечки викликає контроль з боку батьків над домашніми завданнями.

В ідеалі дитина підліткового віку повинна сама робити домашні завдання, зветаючись до дорослих по допомогу лише в разі необхідності. На практиці багато хто із сучасних підлітків не взмозі самостійно робити домашнє завдання. Це призводить до сварок із батьками, до формування відрази до навчання.

Вирішуючи цю проблему на консультаціях, я розробила певний алгоритм того, як привчити дитину самостійно робити домашні завдання. Згодом я розробила гайд «Розвиток шкільної самостійності». Цей гайд містить покроковий алгоритм, як розвинути в дитини самостійність щодо домашніх завдань .

Попрацювавши з дитиною з цим гайдом, батьки поступово позбудуться сварок і постійного клопоту з приводу невивчених уроків. Підходить для молодших школярів і для молодших підлітків, які згодні співпрацювати з батьками.
Гайд в електронному вигляді можна замовити в мене, надсилаю в телеграм чи на пошту. Вартість 200 грн. Маю й інші корисні гайди, перелік яких є за посиланням.

Ми з Вами продовжуємо говорити про імпульсивну поведінку підлітка.

🧠На минулих тижнях ми розбиралися в нейробіологічних причинах імпульсивної поведінки й в тому, як це змінюється з віком. Початок можна прочитати тут і тут.

✍️Сьогодні ми завершимо тему оглядом того, що допомагає й що заважає підлітку набути навички імпульс-контролю.

❗️Спочатку розглянемо те, що заважає підлітку керувати своїми імпульсами :
-розумове, психічне, фізичне перевантаження;
-булінг та цькування;
-фізичне й емоційне насильство;
-непередбачуване, невпорядковане життя.

👆З приводу всіх перелічених пунктів, механізм такий. Стрес і втома гальмують розвиток префронтальної кори. Нагадаємо, що саме префронтальна кора здатна стишувати імпульси й «встановлювати правила гри». Правила гри префронтальної кори- це діяти згідно внутрішніх планів, переконань і цінностей, всупереч імпульсам. Якщо мозок витрачає сили на те, щоб здобути безпеку й передбачуваність життя, сил на розвиток вищих відділів мозку не залишається.

✅У розвитку префронтальної кори допомагає робота з планами й списками. Складання списку справ на день і орієнтовного режиму дня допомагає підлітку не йти за першими бажаннями «всістися за гаджет чи за серіал». Добре було б, якби цей план включав і справи, повʼязані з допомогою дорослим.

✅В нейробіологічних процесах, повʼязаних із зізріванням лобної кори дуже корисно аеробне навантаження: біг, велосипед, роліки, ковзани, активні спортивні ігри.

✅Математика й фізика, про яку наші діти так люблять говорити «нашо воно мені потрібно», допомагає будувати алгорітми рішення. Отже, важливі не самі сінуси й косінуси, а вміння розвинути певне стратегічне мислення, яке допомагає в рішення життєвих задач.

✅Сучасною практикою, яка допомагає дитині стати уважнішою, управляти собою, є практика майндфулнеса. Вона основана на керованій увазі, яку людина може спрямовати на своє тіло, на зовнішній світ, емоційний стан.

✅Звісно, знову дуже хотілося б сказати про важливість для підлітка відчуття емоційної безпеки й прийняття. Коли мозок витрачає енергію на те, щоб убезпечити себе, вистояти в сварках, довести, що дитина має право на любов та прийняття, сил на розвиток префронтальної кори не лишається.

Підписуйтеся на @inga_teens, з нами виховання підлітків стає спокійнішим.

#Інга_про_мозок

Сьогодні хочу розповісти про настільні рольові ігри. В них грають і дорослі люди, але нещодавно мені на консультації зустрілася дівчина, яка з захопленням розповідала мені про рольову гру, в яку вона грає, і я зрозуміла, що це цілий фантастичний світ, в якому людина є й творцем і гравцем.

Настільна рольова гра — вид рольової гри з мінімальним використанням антуражу і активним використанням гральних кісток. Першою комерційною системою настільної рольової гри була «Dungeons & Dragons»компанії TSR, Inc., що вийшла в 1974 році

Рольова гра може йти як словесно, так і з використанням правил ігрової системи. При словесній грі найчастіше майстер гри сам вирішує, чи може гравець виконати заявлену ним дію чи ні. Коли гра ведеться за якоюсь ігровою системою, то зазвичай більшість можливостей описана і як-небудь охарактеризована правилами даної системи. У такій грі до виконання чи невиконання дії визначається ГМом відповідно до правила, формулою або таблицею, чи іншим варіантом передбаченим системою.

Важливе значення мають у рольових іграх генератори випадкових чисел. Вони визначають всі випадкові події, а також допомагають вносити певної варіацію при використанні навичок персонажа. Завдяки цьому гравець, персонаж якого має слаборозвинену характеристику, в результаті вдалого кидка, може вчинити дію, яка не вдалося виконати іншому гравцеві, персонаж якого має розвиненішу відповідну характеристику, при поганому кидку.
Найчастіше як генератори випадкових чисел використовуються комбінації гральних кісток, але в деяких системах використовуються колоди гральних карт або спеціальні фішки. Вважається, що кістки є найзручнішим інструментом визначення випадкових чисел, тому що надають широкий вибір різноманітних варіантів.

Існує безліч ігрових світів для настільних рольових ігор.
Найчастіше це світи жанру фентезі, але зустрічаються і світи пост апокаліптичного періоду, і світи кіберпанку. Деякі з них обмежуються невеликою територією.
Сюжети для ігор часто беруться з відомих творів літератури чи кінофільмів, причому користуються популярністю як Фентезійні сюжети, так і науково-фантастичні.

Окрім цього, для проведення настільних рольових ігор через Інтернет використовуються різні програми, такі як Discord та Telegram.

А ваші діти грають в рольові настільні ігри? Можливо, ви колись грали чи зараз граєте?

Сьогодні збираємося на колективну нараду.

Часто батьки засмучуються через те, що підліток не хоче читати.
Поділіться своїм досвідом про те, як ваші підлітки відносяться до книг? Можливо, в вас є позитивний досвід? Як у вас в підлітковому віці були стосунки з книгами? Як завжди, прошу бути делікатними.

Міжнародні експерти та лікарі згодні в одному: діти мають якомога частіше рухатися і перебувати на свіжому повітрі.

❗️Ось які рекомендації дає Всесвітня організація охорони здоров’я для дітей та підлітків віком 5–17 років:

✅Щонайменше 1 година на день фізичних вправ помірної та високої інтенсивності.

✅Щонайменше 3 рази на тиждень мати тренування з аеробними навантаженнями (коли кисень грає найбільшу роль для роботи м’язів — біг, аеробіка, лижі, ковзани, велосипед) та вправами, що зміцнюють м’язи та кістки.

✅Обмежувати час, коли дитина сидить, особливо, якщо це час для відпочинку.

Взято звідси: https://osvitoria.media/experience/skilky-fizychnoyi-aktyvnosti-potrebuyut-dity-shhodnya/

P.S. Я порахувала, що моя донька трохи не дотягує по аеробним навантаженням. Будемо виправлятися. А в ваших підлітків як?

Щоденник мами й психолога…

Як справедливо зазначила вчора моя подруга Яніна, всьому хорошому рано чи пізно приходить кінець. Спочатку скінчилася моя відпустка. Потім- новорічні свята. Потім- мила й симпатична дорама «Справжня краса». А сьогодні добігає кінця моя 16-денна чайлд-фрі відпустка.

Хоча інших дітей в ці дні в моєму житті було, як завжди, багато. Вони писали мені в приват різні повідомлення:
надсилали свої життєві плани, писали про результати виконання домашніх завдань, повідомляли, що їм стало краще. Вони плакали й сміялися на консультаціях, ділилися своїм життям, розповідали цікаві речі. Вони бігали по офісу й тусувалися в підвалі (де в нас засідає молодіжний клуб).

І я часто думаю над тим, чому маючи слабку й чутливу нервову систему і навантаження, яке явно перевищує її потужності, я досі не мала ментальних захворювань. Мабуть, тому, що ця унікальна можливість бути присутньою в житті людей і робити його трохи щасливішим, можливість обмінюватися душевним теплом і радіти за когось несе скажений цілющий і підтримуючий ефект.

Але інша річ, коли хтось присутній в твоєму житті 24/7 і цьому немає ради. Це теж радість, але й постійна напруга й відповідальність. І от протягом 16 днів я мала можливість спостерігати життя своєї доньки на відстані.

В минулу неділю Поліна таки доїхала до Києва. Вона надіслала мені знімок, на якому її обіймав якийсь дорослий чоловʼяга. Я вже збиралася заявити в поліцію, аж поки не допетрала, шо це й є мій син.

В понеділок мені в телеграм прийшов відеокоужечок, як Поля з Владом катаються на зимовій ковзанці. Влад катався як білий лебідь, бо два роки проходив на фігурне катання. Поля каталася також непогано, бо в цьому році захопилася фігурним катанням і вчилася самотужки. Дуже мило було бачити двох моїх дітей разом, враховуючи, що Влад покинув батьківську хату, коли Поліні було всього 5 років.

У вівторок мені прийшло звукове повідомлення про те, що Поліна- справжній монстр: уві сні штовхається, займає все ліжко, бʼється ногами, ще й сопе.

В середу мені прийшли відеокружечки, на яких Влад вчив Поліну відповідати на токсичні наїзди. Вона радісно борзіла на камеру.

В четвер знову прийшла скарга. Поліна гарно навчилася борзіти й тепер сперечалася з самим Владом братом і, виявляється, не хотіла гуляти з ним поруч. Влад перераховував кількість добрих справ, які він зробив для сестри й ту кількість борзоти, яку він отримав у відповідь.

В пʼятницю були фото з кінотеатру й з кафе.

В суботу пізно ввечері мені прийшло звукове повідомлення, яке починалося словами: «Все, нарешті я здав її бабусі». Далі йшли вибачення в тому, що можливо, він міг би зробити більше для неї й бути терплячішим, але як є…Ну а потім видав, як мені здається, одну з геніальних фраз: «Ти знаєш, дуже важко, коли ти прагнеш стабілізувати себе, а тут зʼявляється дехто, хто від тебе повністю залежить і весь час чогось від тебе очікує».

Насправді, це шлях більшості мам (а можливо, не тільки мам). Ми намагаємося владнати своє життя, про яке нам ніхто не казав, як його жити. А тут поруч з нами живе дехто, хто вважає, що ми все знаємо, все вміємо й можемо всьому дати раду. І ми вдаємо, що так воно й є й насправді стаємо трохи сильнішими й дорослішими. А ви колись про це думали?