Щоденник мами й психолога
І ось минув тиждень. І я веду свій недільний репортаж із кафе кропивницької ковзанки «Слайз». Повз мене іноді пропливає Поліна. Вона вчиться крутити понти на одній нозі. А я, сьорбаючи чайочок, розумію, що свої понти я вже відкрутила. Один раз і назавжди.
Колись нас із секцією настільного тенісу повели на ковзанку, яка була тоді зимою залита на стадіоні. Я вдягла ковзани і, трясучись і плачучи, встала під бортик. Так я простояла цілих дві години. Ноги мимоволі тремтіли, жах не лишав мене дві години, поки тортури не закінчилися.
Потім на тренуванні тренерка Тетяна Михайлівна урочисто оголосила: «всі молодці, а Інга була, як корова на льоду». Всі іржали, окрім 10-річної худенької й заплаканої «корови». Лише через 30 років, вивчаючи курс нейропсихології, вона зрозуміє, що є така штука, як вестибулярна невпевненість, через яку вона все життя боїться слизьких і хитких поверхонь. А ще вона надбає нульову толерантність до того, коли педагогічні дури ображають дітей.
В старшого мого сина не було вестибулярної невпевненості, і в 7 років він освоїв і ковзани, й роліки. А в молодшої, навпаки, була надммірна впевненість в усьому, тому в три роки вона вже каталась на ковзанах і роліках. Не знаю, чи це законно, але діти мають властивість зцілювати нашу внутрішню дитину. Іноді, звісно, ранять, але ця історія з ковзанами- вона для мене саме про зцілення, тому я так люблю іздити з донькою на ковзанку.
Минулоі неділі Поліна повернулася з Києва, якась дуже серйозна, зібрана й спокійна. Вона виросла за два тижні на 5 сантиметрів, і тепер в мене виникає дивне відчуття, ніби я обіймаю дорослу людину. Вона оголосила, що тепер житиме за розкладом, зранку робитиме зарядку, а ввечері перед сном в нас буде читання.
В той же день, подивившись на свій розклад і на щоденну кількість консультацій, я зрозуміла, що сезон дорам в моєму житті остаточно завершено, а розпочато другий сезон «Гри в кальмара»- в буквальному й і переносному сенсі.
В пʼятницю, після 8 консультацій я з Поліною до двох годин ночі додивлялася цей корейський серіал, свято вірячи в хорошу кінцівку. Спойлер: ніяка гра в кальмара ніколи не завершується добре. Сон Гі Хуна повʼязав фронтмен, а мене на два дні повʼязала мігрень.
«Інга, як ти відновлюєшся?»- запитала мене в суботу колега. Насправді, дива немає: довгий сон, смачна їжа, перебування наодинці й в тиші вдома чи в кафе, хороші книжки й серіали, фізичні вправи теж наодинці. А ви як відновлюєтеся?
І ось минув тиждень. І я веду свій недільний репортаж із кафе кропивницької ковзанки «Слайз». Повз мене іноді пропливає Поліна. Вона вчиться крутити понти на одній нозі. А я, сьорбаючи чайочок, розумію, що свої понти я вже відкрутила. Один раз і назавжди.
Колись нас із секцією настільного тенісу повели на ковзанку, яка була тоді зимою залита на стадіоні. Я вдягла ковзани і, трясучись і плачучи, встала під бортик. Так я простояла цілих дві години. Ноги мимоволі тремтіли, жах не лишав мене дві години, поки тортури не закінчилися.
Потім на тренуванні тренерка Тетяна Михайлівна урочисто оголосила: «всі молодці, а Інга була, як корова на льоду». Всі іржали, окрім 10-річної худенької й заплаканої «корови». Лише через 30 років, вивчаючи курс нейропсихології, вона зрозуміє, що є така штука, як вестибулярна невпевненість, через яку вона все життя боїться слизьких і хитких поверхонь. А ще вона надбає нульову толерантність до того, коли педагогічні дури ображають дітей.
В старшого мого сина не було вестибулярної невпевненості, і в 7 років він освоїв і ковзани, й роліки. А в молодшої, навпаки, була надммірна впевненість в усьому, тому в три роки вона вже каталась на ковзанах і роліках. Не знаю, чи це законно, але діти мають властивість зцілювати нашу внутрішню дитину. Іноді, звісно, ранять, але ця історія з ковзанами- вона для мене саме про зцілення, тому я так люблю іздити з донькою на ковзанку.
Минулоі неділі Поліна повернулася з Києва, якась дуже серйозна, зібрана й спокійна. Вона виросла за два тижні на 5 сантиметрів, і тепер в мене виникає дивне відчуття, ніби я обіймаю дорослу людину. Вона оголосила, що тепер житиме за розкладом, зранку робитиме зарядку, а ввечері перед сном в нас буде читання.
В той же день, подивившись на свій розклад і на щоденну кількість консультацій, я зрозуміла, що сезон дорам в моєму житті остаточно завершено, а розпочато другий сезон «Гри в кальмара»- в буквальному й і переносному сенсі.
В пʼятницю, після 8 консультацій я з Поліною до двох годин ночі додивлялася цей корейський серіал, свято вірячи в хорошу кінцівку. Спойлер: ніяка гра в кальмара ніколи не завершується добре. Сон Гі Хуна повʼязав фронтмен, а мене на два дні повʼязала мігрень.
«Інга, як ти відновлюєшся?»- запитала мене в суботу колега. Насправді, дива немає: довгий сон, смачна їжа, перебування наодинці й в тиші вдома чи в кафе, хороші книжки й серіали, фізичні вправи теж наодинці. А ви як відновлюєтеся?