kinotron | Олексій Радинський

архітектурні памʼятки то наші кєнти, а жадні забудовники ясно шо нє !

саме тому наводим галас навколо незаконної забудови «Літаючої тарілки» архітектора Флоріана Юрʼєва

боротьба громади проти незаконної забудови «Тарілки» триває вже понад 4 роки. але шо ж робить в ситуації коли влада разом з недоброчесними людьми діє брудними методами?
пропонуєм мережуватись, підсилювати одне одного та шукать способи донести свою думку 🕊

а план такий:
🌀збираємось для перегляду стрічки Олексія Радинського «Нескінченність за Флоріаном» (2022) – кіно про боротьбу красивої ідеї проти людської жадібності

🌀далі – обговорення на тему «як громаді боротися із незаконною забудовою?»
до дискусії долучаться:
Анатолій Погорілий – співзасновник ГО «Спадщина.Київ»
Ольга Закревська – засновниця і кураторка всіма любого «Самосаду» на Подолі

25 січня
13:00
вхід: 100+₴

*для участі просимо зареєструватисі

цьом
Культурний Центр Спаська 13🪄

Focus: Sergii Masloboishchyko/ IFFR 2025

Роттердам вирішив зробити велику ретроспективу Сергія Маслобойщикова, показати 13 його фільмів. Переглянувши ці фільми, вони зрозуміли що їм, скажімо, непросто декодувати зображене на екрані у текст.

Так сталось, що займалась цим всім я. 13 фільмів, різного хронометражу й жанру прилетіли мне на пошту, і я, як то кажучи – completely immersed myself. Миттєво зрозуміла чому їм була необхідна людина з того культурного поля, адже деякі фільми мені доводилось дивитись 4 рази, щоб зрозуміти що там до біса відбувається. Ну, наприклад, фільм "...від Булгакова":

Woland from Mikhail Bulgakov’s The Master and Margarita, the guide at the Bulgakov Museum, little Mikhail on his own, and his nanny, united in a single narrative in this experimental documentary inspired by the biography of the writer.

To approach this mysterious oeuvre the film combines the uncombinable. Re-enactments at Bulgakov’s house in the Podil neighbourhood are met with excerpts from films by Griffith, Lubitsch and Duvivier. The heady mix of storytelling techniques makes this film a hypnotising dream, confounding like the work of the writer himself.

Кіно Маслобойщикова не схоже ні на що. Воно дивує своєю формою, цим обсесивним нашаруванням пластичних форм, іншими видами мистецтв, якими він володіє. Завжди тяжіє до максимальної складності, на всіх рівнях. При цьому, його кіно завжди політичне, документальні фільми говорять про ідентичність і культуру. І не лише в його (чудових) Майдан доках, а більш експериментальних, як у фільмі "Дві сімʼї".

Його повнометражне ігрове зазирає у майбутнє. І якщо ви скоріш за все чули/дивились "Жозефіну та мишачий народ", то я наполегливо раджу подивитись "Шум вітру" 2002го року, вільну адаптацію Гете про одержимість тривогою. Я ось таке пишу:

Masloboishchykov shoots the film with a flying camera in an apocalyptic colour palette and sets it to a score based on the music of Schubert, which, together with the sounds of rain and wind, convey these feelings metaphysically

А я передивилась "Ясу" останню в цій хронології, я була абсолютно вражена (набагато більше ніж під час голосування на Кіноколо). "Яса" це неймовірний імерсивний кіно-театр, є катарсисом поєднання його авторських рис. Всіх його артистичних талантів, що наче всю його фільмографію готувались до цього синтезу.


Врешті, написання синопсисів закінчується тим, що я буду проводити Tiger Talk. Говоритимемо з Сергієм про політичне (не)свідоме в його фільмах і також я проведу всі Q&A. Приходьте, пліз, нас слухати хто може.